Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Дата: 12.05.2024 10:59
Кількість переглядів: 24

Сьогодні, 12 травня, минає перша річниця з дня загибелі справжнього сина та Захисника України–Андрія ЄВСТІГНЕЄВА, який заради свободи кожного з нас віддав найцінніше –своє життя.

Народився Андрій ЄВСТІГНЕЄВ 7 березня 1979 року.

З дитинства хлопчик ріс позитивним та чесним. Був веселим, любив ходити в поле за квітами, цікавився технікою. Окрім цього найбільшим захопленням Андрія була рибалка та ловля раків. Увесь свій вільний час проводив на річці. Мав багато друзів та знайомих.

Навчався Андрій в Красилівській загальноосвітній школі №4.

У школі юнак не проявляв інтересу до навчання, хоча навчався добре.

Мама, Надія Степанівна, розповідає: «Андрій був дуже здібний, він і математику добре знав та й взагалі, всі предмети. Але відмінником не був».

Закінчивши 11 класів школи у 1996 році, вступив у професійно-технічне училище №12 міста Красилів на електрозварювальника ручного зварювання.

Після року навчання, у 1997, Андрія, як і усіх мужніх хлопців, призвали до проходження військової служби у Збройних Силах України.

Строкову службу проходив у військовій частині А2593 на посаді водія–електрика.

Мама пригадує: « Пройшов місяць служби Андрія в армії, як одного разу хтось постукав у двері. Відчиняю, стоїть мій Андрійко. Я злякалась, бо він у мене трішки непосидючий був. Подумала, що втік, або вигнали. А виявляється – Андрій став переможцем у змаганнях, що проходили у частині і його відпустили на 10 днів додому».

Доповнює: «Андрій взагалі по житті був трудолюбивий, за яку б роботу не брався завжди виконував її до кінця найкраще і найшвидше».

По закінченню служби повернувся у рідний Красилів. Згодом одружився. В молодій сім''ї народилася донечка Богдана.

Влаштувався на роботу водієм у агрофірму «Авангард», яка знаходилася у селі Чернелівка.

Пропрацювавши один рік, Андрій Васильович вирішив змінити професію та влаштувався у Відкрите акціонерне товариство «Красилівський Цукровий Завод».

У 2002 році чоловік знову змінив професію та влаштувався у Державне Підприємство «Красилівський агрегатний завод» на посаду електрозварювальника.

Світлий і добрий, чуйний і безкорисливий, завжди готовий допомогти– таким його знали рідні та друзі.

Подружнє життя в Андрія з першою дружиною не склалось.

Проте одного разу, на відпочинку, Андрій зустрів дівчину, яка йому дуже сподобалася.

Згодом спілкування переросло в зустрічі. Після чого і одружилися.

Батьки переїхали у село Пилипи Красилівської громади, залишивши молодій сім’ї житло.

Сім’я жила щасливо, будували плани на майбутнє.

Андрій разом із дружиною проводили багато часу разом, їздили на рибалку.

Найбільшим уловом в житті чоловіка був короп вагою 13 кілограм 600 грам.

З 2010 року Андрій працював на автосервісі «Косметік-авто» в місті Хмельницький, де сумлінно виконував свої обов’язки.

Відвідувачі СТО були задоволені роботою Андрія Васильовича, навіть багато із клієнтів стали його вірними друзями.

Зі спогадів дружини Ольги: «Він був чудовим, люблячим чоловіком. Завжди допомагав в усьому, був хорошим, уважним. Як тільки зацвітав бузок Андрій відразу мені його дарував».

Доповнює: «Чоловік пишався своєю донькою Богданою, любив її понад усе. Дуже чекав онуків та завжди запитував, коли вона порадує тата. Сама ж Богдана взаємно любила тата, підтримувала та цікавилася його життям».

З часу повномасштабного вторгнення агресора Андрій ЄВСТІГНЕЄВ усіма силами допомагав хлопцям, які були на передовій. Він не міг сидіти осторонь, коли багато друзів уже стояли на захисті Батьківщини, тому брався за ремонт машин на фронт.

5 квітня 2022 року Андрію Васильовичу вручили повістку, а 16 червня 2022 його направили до військового підрозділу сухопутних військ ЗСУ, а саме 19-й окремий стрілецький батальйон (19 ОСБ) військової частини А7103, який на той час уже 3 місяці дислокувався поблизу міста Харків.

Далі батальйон у якому служив Андрій виконував бойові завдання у Харкові, Куп'янську, Слов'янську.

Зі слів Ольги: «Як тільки Андрій мав іти на службу, до нашого будинку прийшов чорний кіт. Ми завжди думали, що він стане нашим талісманом та приноситиме щастя, ми вірили в це...».

Дружина Ольга продовжує розповідати: «Будучи на військових завданнях, чоловік знаходив час подзвонити, поговорити. Я їздила в Слов'янськ до нього. Передавала передачі. Андрій завжди цікавився, як справи вдома. Чи я не ходжу на рибалку без нього. Навіть будучи на війні, під сильними обстрілами та літаючими снарядами, старався побігти на ставок або до річки. А коли йшли з побратимами на завдання, то попереджав, що декілька днів не буде на зв’язку. Ніколи не жалівся, був позитивно налаштований. Але були і такі розмови, ніби готував нас до того, що може загинути. Казав: «Це війна, ви сильні, ви справитесь, підтримуйте один одного, ми ж сім’я…».

Згодом з Харківського напрямку бригаду, у якій служив Андрій Васильович, перевели в Донецьку, а потім і Луганську області.

«Коли Андрій був у Луганській області та мав іти на чергове завдання, я ніби відчувала щось недобре. Зазвичай він щоранку давав знати, що з ним усе добре, а того дня була тиша. Незабаром на порозі нашого будинку стояли працівники Красилівського районного військового комісаріату, які й принесли невтішне сповіщення…»,–розповідає дружина Ольга.

Зі слів мами: «Андрій до мене телефонував нечасто, бо зв’язку не було. Він більше говорив з Олею через інтернет, а ми домовились, що вона мені кожного дня буде дзвонити та усе розповідати. За місяць до загибелі син подзвонив і розмова була не така як завжди, а більше схожа на якусь сповідь. Розповідав, як завдячує батькам, що саме таким його виховали. Перед черговим завданням він попередив Олю, що чотири дні він не виходитиме на зв’язок. Саме того страшного дня мені чомусь нічого не хотілося робити. Зазвичай кожну службу відвідувала у церкві, завжди молилась за Андрія, а того дня просто не хотілося нічого. Люди запитували:

- Надя, що з тобою?

–Чекаю вісточку...

Коли вийшли з церкви мені не хотілося йти додому, але помаленьку прийшла, трішки побула вдома і пішла до сусідки. Дивлюсь мій Міша приїхав. Біжить і кричить:

- Мам, немає нашого Андрія.

- Сину, та не може бути, звідки ти знаєш?

- Оля дзвонила, приїде зараз з військкоматом».

12 травня в районі населеного пункту Червонопопівка Луганської області під час виконання бойового завдання, вступивши в прямий контакт з ворогом, визволяючи нашу землю від погані, старший солдат Андрій ЄВСТІГНЕЄВ загинув.

Для сім’ї доньки Богдани народження маленького Артемка допомогло жити далі, мати стимул у житті. Андрій Васильович був би гарним дідусем, навчав би онука, який народився в 2024 році, брав би із собою на рибалку, але війна вирішила по-іншому…

За бездоганну службу, високий професіоналізм, досягнуті успіхи в бойовій підготовці, зразкову військову дисципліну та сумлінність, проявлену при виконанні бойових завдань, старший солдат ЄВСТІГНЕЄВ Андрій Васильович нагороджений грамотою, почесною грамотою та подякою від військової частини.

У грудні 2022 року за свою сумлінну службу Батьківщині військового відзначили нагрудним знаком «Захисник рідної землі».

Герою Андрію назавжди залишиться 44….

Міський голова Ніла Островська разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ вшанували подвиг нашого Захисника, поклавши квіти на могилу Героя та схиливши голови в хвилині мовчання.

Чесний і сміливий, мужній і безстрашний з честю виконував військовий обов’язок – таким залишиться в нашій пам'яті та серцях Андрій ЄВСТІГНЕЄВ.

Вічна пам'ять та вічна шана українському Захиснику!

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь