ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 2 листопада, минає перша річниця з дня загибелі нашого краянина, Воїна, який захищав Україну до останнього подиху – солдата Ярослава БРОВАРНОГО.
У цей скорботний день секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ разом із старостою Лагодинецького старостинського округу Анатолієм ЛЯМЦЕМ та рідними Захисника відвідали його могилу, поклали квіти та вшанували пам`ять Воїна хвилиною мовчання.
Герой народився 17 липня 1993 року в с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області. Він був дуже бажаною дитиною у сім’ї й ім’я йому дали красиве: «Ярослав – славний своєю життєвою силою».
У квітні 1996 року сім’я Броварних переїхала в село Лагодинці Красилівського району до рідного дому матері Броварної Галини Сергіївни. На цей час у родині росло вже двоє хлоп’ят. Молодший, Миколка, народився в травні 1995 року.
Хлопці росли жвавими та непосидючими. Їхні очі горіли цікавістю до всього нового, а думки випереджали слова.
«Ярослав, старший, - розповідає мама, - був високий та міцний, з відкритим і добродушним обличчям. Він не любив довго сидіти на одному місці, його вабила природа, техніка, а найбільше захоплювався кулінарією, мав гострий розум та легкий характер, тому швидко знаходив спільну мову з будь-ким.»
У вересні 1999 року Ярослав пішов у перший клас Лагодинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.
У школі був товариським, допитливим, навчався із задоволенням. З часом почав цікавитися технічними науками. Конструювання, експерименти – його улюблені заняття. Допитливість юнака переповнювали запитання «чому?» і «як?». Він не заспокоїться, доки не розбереться в принципах дії різних пристроїв, від простого годинника до складного комп’ютера.
Закінчивши 9 класів, відразу ж вступив до Хмельницького центру професійно-технічної освіти торгівлі та харчових технологій, який закінчив у 2010 році і здобув професію кухар-офіціант.
Працював кухарем у м. Хмельницькому, Хмельницького району, пізніше у ТНК «Буд» с. Пашківці.
Золотава осінь принесла кохання нашому юнакові. У листопаді 2023 року він одружився. 15 травня 2023 року народився синочок, Тимур…
Першим отримав повістку з військкомату молодший син Микола. Пішов служити, захищати рідну землю.
Ніч була чорна, безпросвітна, така, що, здавалося, можна намацати її руками. Микола сидів на краю окопу, вдивляючись у темряву, яка ховала лінію фронту.
У його руках звичним тягарем лежав автомат. З 11 листопада 2022 року він був тут на Лимансько-Сіверському напрямку, Куп’янськ - Вузловий. Частина А 4267 десята «Едельвейс» (108-а гірсько-штурмова рота), захищаючи свою землю.
Майже рік сповнений болю, втрат і нескінченної втоми.
Він згадав старшого брата, Ярослава, який оберігав його від усіх негараздів.
«Мій брат… Ох, як же ж його не вистачає. Особливо на кухні. Його любов до приготування їжі була заразною. Він міг з нічого зробити щось неймовірне. Він завжди казав, що кухня - це місце, де можна творити, де можна дарувати радість іншим. І він дарував цю радість кожному, хто куштував його страви. А тепер… йому прийшла повістка».
Служив Ярослав в 33-ій окремій механізованій бригаді військової частини А4447.Він був гранатометником. Бувають різні гранатометники. Хтось любить «мухи» за їхню мобільність, хтось – РПГ за їхню руйнівну силу. Але всіх об’єднує одне – відповідальність. Вони знають, що від їхнього влучного пострілу залежить життя побратимів.
«Ярослав пішов, - згадує батько. Тепер на стіні висять вже дві фотографії у військовій формі. Два мої сини там, де йдуть важкі бої. Дім став ще тихішим, ще побожнішим. Залишилася лише наша безмежна тривога, помножена на двоє. Кожен день ми чекаємо. Чекаємо дзвінка, повідомлення, будь-якої звістки. Молимося за них обох, за їхнє повернення додому живими та неушкодженими. І в глибині душі жевріє крихітна надія, що одного дня двері відчиняться і на порозі з’являться вони – мої два герої, мої сини. Разом.»
Механізова війна – це швидкість, маневрена вогнева міць. Тут немає часу на роздуми, рішення потрібно приймати за лічені секунди. Ярослав відчував себе частиною організму, де кожен розумів іншого без слів. Його знали за позивним – «Мудрий». І цей позивний відображав не лише його спокійний погляд та виважені рішення, а й глибоке розуміння війни, її жорстокості, суті та крихкої цінності миру. Побратими цінували «Мудрого» не лише за його бойові якості, а й за його людяність. Він знаходив час для розмови з кожним, підтримував словом, ділився останнім шматком хліба. Його історії з мирного життя, розказані тихим голосом, під потріскування багаття, нагадували всім, за що вони воюють, про той світ, до якого вони прагнуть повернутися.
«Мудрий» ніколи не хизувався своїми подвигами. Він вважав себе лише частиною великої боротьби, одним із багатьох, хто стоїть на захисті своєї землі.
Та 2 листопада 2024 року доля не вберегла йому життя… Надійшло страшне повідомлення про те, що солдат БРОВАРНИЙ Ярослав Миколайович загинув під час виконання бойового завдання в бою за Україну в районі населеного пункту МАКСИМІЛЬЯНІВКА Покровського району Донецької області.
19 квітня у м. Красилові відбулась церемонія прощання. Живим коридором пам’яті, стоячи на колінах зі сльозами на очах, зустрічали Героя. Провести в останню путь прийшли рідні, друзі та просто не байдужі люди Красилівської громади. Поховано Ярослава Миколайовича Броварного на кладовищі у рідному селі Лагодинці.
Йому назавжди залишився 31.
Як учасник Операцій Об’єднаних сил отримав медаль «Ветеран війни» та був нагороджений Подякою за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків, вірність військовій присязі з нагоди Дня захисників і захисниць України.
«Навіть не знаю, як передати той біль, що стискає моє серце. Мій маленький ангел, моя кровиночка, мій онучок… Його усмішка була світлом у моєму житті, а його сміх – наймилішою музикою. Усе це тепер - лише спогади, сповнені невимовного болю. Нехай Господь прийме його у свої обійми, нехай його душа знайде вічний спокій. Ти залишишся у моєму серці», – говорить бабуся.
Світла пам’ять про Ярослава Броварного об’єднує нас і зміцнює віру в Перемогу. Його ім’я назавжди залишиться в історії нашої держави та громади.
Вічна слава та шана Захиснику!
