ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 20 лютого, минає перша річниця від дня, коли за рідний край своє життя віддав мужній Воїн – молодший сержант Богдан МАШТАЛЄР.
У цей день міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ та мамою Богдана відвідали місце поховання Захисника, вклонилися його світлій пам’яті, поклали квіти та вшанували його життя хвилиною мовчання.
Захисник народився 28 травня 1999 року в місті Красилові, що на Хмельниччині. Змалечку був дисциплінованим, хорошим, привітним, добре ставився до оточуючих.
«Чому Богдан, бо «Богом даний». Він був маленьким промінчиком у моєму житті. До всього ставився з відповідальністю хоч і був зовсім дитиною. Через деякий час ми переїхали і стали проживати поблизу спортивної школи. Богдан часто бігав на територію закладу гратися, спостерігав за спортсменами. Він і сам був енергійним, завжди хотів у всьому бути першим. Тому ми вирішили, що він буде відвідувати спортивну школу», - розповідає мама загиблого захисника, Наталія Миколаївна.
З 4-річного віку Богдан почав займатися в Красилівській дитячо-юнацькій спортивній школі (з 2023 року ДЮСШ ім. Героя України Вадима Зеленюка). Спочатку хлопчик захотів грати у гандбол, однак після року тренувань він покинув цей вид спорту та перейшов у відділення настільного тенісу. Брав участь в Дитячій лізі України, юнацьких чемпіонатах області та України. З 2008 року – неодноразово ставав призером обласних змагань.
У 2003 році народився молодший брат Олександр. Богдан бувши старшим, завжди допомагав батькам, грався із братом та прищеплював йому любов до спорту. У дитячі роки вони були завжди й всюди разом.
Окрім спортивної школи, з 2005 по 2014 роки хлопчик навчався в Красилівській загальноосвітній школі I-III ступенів №2 (нині Красилівська гімназія №2). Він був веселим, рухливим і водночас досить старанним й відповідальним. Після 9 класів юнака запросили навчатися в Кам'янець-Подільський фаховий коледж індустрії бізнесу та інформаційних технологій (Індустріальний коледж).
Його життя тільки починалося… Богдан продовжував грати у настільний теніс, часто їздив на змагання за коледж. Грав на всіх турнірах, які організовувалися в області для дорослих та молоді – «Кам’янецька весна», «Олімпійські надії», «Остання столиця». Спорт був невіддільною частиною його життя. Він завжди віддавав себе повністю тренуванням.
Однак після закінчення коледжу, у 2018 році, виявив бажання проходити строкову військову службу в лавах Збройних Сил України, а саме в Держспецтрансслужбі (Державна спеціальна служба транспорту — спеціалізоване військове формування, яке входить до системи Міністерства оборони України та призначене для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період). Прийнявши присягу в Чернігові, був направлений у місто Червоноград Львівської області, де проходив навчання та службу в 72 окремому загоні механізації 1 об'єднаного загону державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0410).
Богдан був відмінним солдатом, армія його загартувала і фізично, і психологічно. Тому через рік служби хлопець уклав піврічний контракт зі Збройними Силами України та був направлений у місто Волноваха Донецької області.
З 23 жовтня 2019 року по 18 березня 2020 року захисник брав участь в операції Об'єднаних сил (ООС), де разом з побратимами стримували збройну агресію Російської Федерації на території Донецької області. В його очах палав вогонь — вогонь свободи, вогонь непохитної віри в краще майбутнє. Тому Богдан вирішив присвятити своє життя військовій справі та стати професійним військовим. Коли завершилась контрактна служба, юнак повернувшись у рідне місто, спробував приєднатися до 8-го полку спеціального призначення Сил спеціальних операцій. Однак відбірковий етап він не пройшов. Хоч це дуже засмутило Богдана, але й додало рішучості. Оскільки він був дуже наполегливим, то добивався того, що задумав. Почав активно займатися спортивною підготовкою, бігати. І коли дізнався, що в місті Житомирі формують військову бригаду, відразу вирушив туди, аби доєднатись. Цього разу його сподівання були не марними; й мрія знову стати на захист рідної землі здійснилася.
26 лютого 2021 року захисник підписав контракт з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою в/ч А0281 (з 21 листопада 2023 року бригада отримала почесне найменування «Поліська» 95-та окрема десантно-штурмова Поліська бригада).
24 серпня 2021 року з нагоди 30-ї річниці проголошення Незалежності України брав участь у військовому параді та отримав пам’ятну відзнаку – медаль «Учасник військового параду». Усі його старання були не для «галочки», не заради статусу чи фотографій у соціальних мережах. Він просто був палким патріотом своєї країни та жив гідне життя.
У жовтні 2021 року бригаду відправили в селище Нью-Йорк, звідки захисники рухались в бік Горлівки Донецької області. Перебуваючи там, у грудні наші військові мали змогу підслухати розмову підступного ворога.
Зі слів мами захисника: «коли зателефонував Богдан, сказав мені: «ми підслухали кацапів, вони говорили «сейчас разгрузим бычки и будет много крови». Що це означало? Ніхто не розумів, але точно нічого хорошого. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, син зателефонував і в поспіху сказав: «Мамо, забери дітей і тікайте: почалась війна». Звичайно ми нікуди не їхали, адже як я можу поїхати кудись, знаючи, що тут мій дім, сім’я й один із синів в зоні бойових дій захищає нас. Чоловік також сказав: «Не можу сидіти дома коли дитина під кулями», і також пішов на війну… Було важко, переживання, зв’язок був поганий та і хлопці нічого не могли розповідати, бо їх так само могли прослуховувати. Тому коли з сином розмовляла, ми шифрувались. Я запитувала, де він, а у відповідь чула: «Згадай, що я люблю їсти найбільше?». Я знала, що це був ізюм і зрозуміла, що він знаходиться в місті Ізюм».
У березні 2022 року бригада, у якій служив Богдан, була відправлена на оборону Слов'янська. Однак у вересні того ж року бригаду передислокували на Харківський напрямок, де захисник брав участь у боях за місто Ізюм.
Захисник не лише виконував службово – бойові завдання, а й уміло надавав до медичну допомогу. Це дало можливість врятувати не одне життя побратимів. Для поглиблення знань з тактичної медицини Богдана було направлено на курси бойових медиків.
Після курсів захисник продовжив службу у ЗСУ (боротьбу із ненависним ворогом). Брав участь у звільненні населених пунктів: Лиман Донецької області, де, зі слів побратимів, наш захисник вивішував український прапор, а згодом - Сватове, Рубіжне, Лисичанськ, Кремінна Луганської області. Перебуваючи в Кремінній, бригада потрапила в Серебрянський ліс, де за час бойових завдань перебували найдовше. Тут і розпочалось найбільше пекло…
Коли виконували завдання у Серебрянському лісі, ворог здійснив обстріл і майже усі з бригади загинули. У той момент Богдан з побратимом перебували в окопі, їх засипало землею, але завдяки швидкому реагуванні нашого захисника дивом вдалося відкопатися та залишитися в живих. Але без травм не обійшлось, Богдан отримав сильне поранення ноги та був госпіталізований.
Після тривалого лікування у захисника була реабілітація, яку він проходив у рідному місті. За цей час він зміг побачити найрідніших. Проте жага до боротьби була у нього в крові, він не зміг залишитися довго осторонь.
Бойовий досвід і рішучість зробили його надійним побратимом, справжнім лідером серед своїх. Тому, закінчивши лікування та пройшовши повторно військово-лікарську комісію, Богдан повернувся у стрій. Захисник «Бодя» був переведений з 95-ї окремої десантно-штурмової бригади в 59 окрему мотопіхотну бригаду 11 окремий мотопіхотний батальйон військової частини А2980. Тут молодший сержант продовжив обіймати посаду бойового медика. Не дивлячись на важкі поранення та отримані 12 контузій, Богдан залишився відданим військовій присязі до кінця.
Через деякий час бригаду направили на Покровськ Донецької області.
«Я ніколи не чула, щоб мій син жалівся. Він завжди був на позитиві. Богдан не боявся ані куль, ані вибухів. Але коли його разом з бригадою направили в Покровськ, він дуже змінився. В одній із телефонних розмов сказав, що це максимально важкий напрямок, і ті, хто йдуть на завдання не повертаються…
Я звичайно дуже переживала за нього, намагалась хоч якось підтримати. Але коли він написав: «Це, мабуть мій останній раз…» у мене були відсутні слова.
Я жила вірою, що син повернеться і все буде гаразд. Однак, не судилося. 20 лютого о дев’ятій годині вечора він телефонував мені, але телефон у той момент був на беззвучному, і я просто не чула той дзвінок. Як виявилось, то був останній момент, коли я могла почути сина. Коли через декілька хвилин я перенабрала зв’язку уже, на жаль, не було. Всю ніч мені снились тривожні сни. Але про погане не хотілось думати, перше, що було на думці, що він на завданні. На наступний день (21 лютого 2025 р.) я знову спробувала зателефонувати, але без змін «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше…».
22 лютого на подвір’я дому прийшли представники з військкомату та принесли папірець, у якому найстрашніші слова – ваш син загинув. Ці слова назавжди закарбувалися в моєму серці…», - розповідає мама загиблого.
Його життя обірвалось у 25 ...
Молодший сержант, бойовий медик загинув 20 лютого, виконуючи військовий обов’язок під час безпосередньої участі у бойових діях поблизу населеного пункту Муравка на Донеччині.
Поховали військового на Алеї Слави кладовища в місті Красилові Хмельницької області.
За період служби, ще за життя, був нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни - учасник бойових дій» (22 травня 2020 року), пам’ятною відзнакою – медаллю «Учасник військового параду» (24 серпня 2021 року) та відзнакою Міністерства оборони України медаль «Хрест пошани» (17 січня 2023 року).
Пам’ять про Богдана залишається у наших серцях та зобов’язує бути гідними його подвигу. Його ім’я назавжди вписане в історію нашої держави та Красилівської громади.
Вічна слава й шана Захиснику!
