29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут
Саме цього дня, 102 роки тому : 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції селища Крути (що за 130 кілометрів на північний-схід від Києва) - відбувся 5-ти годинний бій між більшовицькою армією Міхаіла Муравйова, яка нараховувала 4 тис. 800 вояків та 520-ма національносвідомими українськими воїнами, 300 із яких були київськими студентами. Бій під Крутами став назавжди для нас одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Українські студенти, гімназисти помічного Куреня січових стрільців, офіцери та юнаки першої Української військової школи та загін Вільного козацтва армії УНР відважно встали на захист України, щоб не допустити ворога до Києва. Українських воїнів-лицарів у тому бою було лише 520 чоловік. Проти них було 4 тисячі 800 російських агресорів – досвідчені та військово вишколені солдати, фронтовики та матроси більшовицької армії. Відбувся нерівний бій, але бойовий наказ наша українська молодь виконала.
…Січень 1918 року. На столицю України насуваються озброєні до зубів більшовицькі орди під командуванням колишнього царського генерала Міхаіл Муравйова. Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам. Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва – Бахмач – Київ. Вони разом із загоном Вільного козацтва армії УНР вирішили зупинити навалу ворога та боронити підступи до Києва. Українські юнаки під командуванням Аверкія Гончаренко добре підготовили позиції, виривши окопи та використали також і насип залізничної колії.
П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. У цей час на допомогу російським більшовикам підійшов 1-й Петроградський загін, а з боку Чернігівської колії підїхав ворожий бронепоїзд і почав обстріл оборонців з тилу. Тим часом, за свідченням очевидців, у українських студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції оборонців з лівого флангу. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених – розповідали очевидці тих трагічних подій. 28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну „Ще не вмерла Україна”, що його першим заспівав гімназист Григорій Пипський. Пролунала недовга кулеметна черга…. Триста крутівських героїв мужньо загинули. Своїм подвигом вони увійшли у Безсмертя! Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі. Київ було захоплено ворогом у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено. Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі. „Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”, — сказав Президент УНР Михайло Грушевський під час поховання героїв. Бій під Крутами мав вилике значення, адже він на декілька днів віддалив захоплення нашого Києва більшовицькими російськими агресорами.
Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.
Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична Слава України, за яку вони боролися – невмируща!
