Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВИЗНАЧНІ ТА ПАМ'ЯТНІ ДАТИ КРАСИЛІВЩИНИ

1 січня80 років від дня народження  Володимира Дмитровича Колесника -генерал-майора. Народився в селі Чепелівка.                          

   Народився 1 січня 1940 року в селі Чепелівка в сім’ї колгосп­ників. Навчався у школі і Чорноострівському професійно-техні­чному училищі, працював комбайнером. Уже під час дійсної служби в Радянській Армії вирішив поєднати з нею подальше жит­тя. Закінчив танкове училище, служив на командних посадах в різних гарнізонах. Навчання продовжив в Академії бронетанко­вих військ. Брав участь в бойових діях в Афганістані. В 1986 р. генерал-майор В.Колесник - військовий комісар Туркменської РСР. Після розпаду Радянського Союзу переводиться на Україну і деякий час служить на посаді військового комісара Дніпропет­ровської області. Генерал-майор Н.Д. Колесник - у відставці, живе у місті Дніпро.

 – 80 років з дня народження Степана  Яковича Хабуди -Заслуженого зв’язківця УРСР. Народився в селі  Кульчини.

 Народився 1 січня 1940 року в селі Кульчини. Навчався  у  Кульчинівській семирічці. Після закінчення 7класів  у 1954 році пішов працювати в колгосп, пасти велику рогату худобу.

У 1959 році став листоношею в с. Кульчини, водночас навчався в Красилівській заочній школі при консультпункті с. Кульчини, закінчив 11 класів.      

Пропрацював листоношею 39 років до виходу на пенсію в 2000 році.

Активно брав участь в громадському житті села (ДНД, секретар комітету ВЛКСМ, інструктор по спорту).

Пресу розносив частині населення  села (це приблизно 122 тисячі 70 км з сумкою листоноші – тричі кругом землі по екватору). Сумка листоноші кожен день була заповнена повністю, а деякі дні було ще нав’язано в окремі пакунки. Пізніше ще прийшлось виплачувати пенсію пенсіонерам, збирати платню за радіо.

В 1971 році Верховна Рада УРСР присвоїла звання "Заслужений зв’язківець УРСР".

Занесений до обласної книги пошани.

Сьогодні – на заслуженому відпочинку, але ще допомагає на польових роботах СТОВ.

 

4 лютого  –  140 років з дня народження Влодзімежа Дзвонковського (1880-1954) – польського історика  і громадського діяча. Народився   в  місті Красилів.

Народився  4 лютого  1880 року в  містечку  Красилів Старокостянтинівського повіту  Волинської  губернії, нині місто Хмельницької  області. Навчався  на юридичних  факультетах Варшавського університету та  Новоросійського університету  в Одесі, історію студіював у Львові, Лозанні та Парижі.

 У 1902–05 як член  РСДРП сприяв доставці революційної  літератури на територію Росії, за що 1902 був заарештований і відправлений у заслання, звідки 1903 втік до Галичини й організував у Львові бюро пересилки революційних  матеріалів через Волинь і Поділля. 1904–05 перебував у Парижі, де входив до соціал-демократичного клубу. Від 1912 мешкав у Варшаві, викладав історію на підпільних  робітничих курсах, від 1915 – у варшавських гімназіях. Викладач  історії Польщі Польського вільного університету  у Варшаві та Лодзі (1929–35), а також Школи політичних наук. У 1945–49 – зав. кафедрою всесвітньої  історії Лодзинського Університету. В 1949році пішов на  заслужений відпочинок.

 Досліджував польське повстання під керівництвом Т. Косцюшки і національний рух 19 ст.; разом із Г. Мосьціцьким опублікував 1–3 т. вид. «Akta powstania Kościuszki» (1918); видав низку популярних підручників з всесвітньої  історії та історії Польщі.

Помер 28 лютого 1954 року і похований в польському місті Лодзь.

 

12 лютого85 років з часу виходу першого номера газети  «Красилівський вісник»  – Приватне підпрємство «Красилівський вісник».

           Впродовж  85 років у творчій майстерні «Красилівського вісника» пишеться яскрава історія  нашого краю і його мешканців. Завдяки натхненній праці журналістів колектив газети та читачі стали однією великою родиною.      Всі ці роки  газета продовжує професійно інформувати своїх читачів з широкого кола питань, що мають актуальне значення для суспільства. Її основні мотиви і меседжі, сповнені життєвої мудрості, толерантності, доброзичливості, поваги до ближнього і любові до рідного краю,  у всі часи йдуть найкоротшим шляхом до сердець читачів зі  шпальт свіжих номерів газети, і, що дуже важливо, у випробувальні та складні часи сьогодення, закликають до порозуміння і злагоди наших громадян, надихають на мирні добрі справи в ім’я розквіту рідної землі.

 

 – 75 років як загинув Герой Радянського Союзу  Сергій Федорович Кондрін  (1918-1945). Похований в м. Красилів.

Народився 12 вересня 1918 року в селищі Усть-Катавский (нині - місто Усть-катав в Челябінській області). Закінчив десять класів школи. У 1936 році Кондрін був покликаний на службу в робітничо-селянську Червону Армію. У 1939 році він закінчив Чкаловське військове авіаційне училище льотчиків, в 1941 році - Вищу штурманську школу. З серпня того ж року - на фронтах Другої світової  війни. Брав участь у боях під Ленінградом, битві за Москву, Сталінградській битві, звільненні Криму. До квітня 1944 року гвардії майор Сергій Кондрін командував ескадрильєю 18-го гвардійського авіаполку 2-ої гвардійської авіадивізії АДД СРСР. На той час він вчинив 216 бойових вильотів на бомбардування скупчень бойової техніки і живої сили супротивника, нанісши тому великі втрати. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1944 року за "мужність і героїзм, проявлені при здійсненні бойових вильотів на завдання бомбових ударів по ворогові" гвардії майор Сергій Кондрін був  удостоєних високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі "Золота Зірка".

12 лютого 1945 року, коли авіаційний полк стояв на аеродромі м.Красилова, майор Кондрін отримав завдання негайно доставити важливі документи в штаб авіакорпусу. Через несприятливі погодні умови літак довелося вести на дуже малій висоті. І сталося непередбачуване: літак зіткнувся із землею. Крім Сергія загинув його штурман гвардії капітан Савельєв. З військовими почестями їх поховали  в Красилові, у сквері цукрового заводу. Пізніше, на початку 60-х років їх прах було перенесено на Меморіальний комплекс «Площа Слави».

14 лютого  – 130 років з дня народження Володимира Дмитровича Коваля (1885-1027) – композитора, громадського діяча, засновника і члена Української Центральної Ради, її скарбника, голови Всеукраїнського сільськогосподарського  кооперативного союзу. Народився у селі Кульчини.

Народився  14 лютого 1885 року в селі  Кульчини. В 1912 році, після закінчення агрономічного факультету Київського політехнічного інституту, працював інженером сільськогосподарських машин  у Бюро сільськогосподарської техніки  міста Санкт-Петербурга. В 1915 році повернувся в Україну, працював у кооперації, як фахівець з сільськогосподарської механізації. Викладав у Київських політехнічному і комерційному інститутах, професор. Організатор сільськогосподарської кооперації, очолював Центральний український сільськогосподарський кооперативний союз. Був членом Просвіти, фінансово проводив заходи, що їх проводили просвітяни, активний діяч Товариства західних земств, турбувався про розвиток української економіки. В 1917 р. – один із ініціаторів створення Українського техніко-економічного товариства «Праця». Один із засновників Української Центральної Ради, перший її скарбник. 19 березня 1917 року  його обрали головою фінансової комісії Президії Центральної Ради, і до зміни Генерального секретаріату він очолював цей головний  фінансовий підрозділ вищого представницького органу революційної демократії України. Був членом Української трудової партії. В 1918-1921 роках  працював в Українському Союзбанку, Київському кооперативному інституті. З 1921 року – в еміграції в Німеччині, працював ректором сільськогосподарського технікуму, згодом переїхав у Францію. З 1924 року жив в Чехословаччині. Написав і видав низку робіт у галузі механізації сільського господарства, зокрема працю «Аграрна історія України». Помер 21 березня  1927 року, похований у Празі.

-  100 років  з  дня народження Заслуженого лікаря України   Василя  Олександровича Бородія (1920-2007). Народився в   селі Антоніна Монастирського району Черкаської області. Проживав  в місті Красилів.

Народився 14 лютого 1920 року в селі Антоніна Монастирсь­кого району Черкаської області, в сім’ї службовців. Закінчив середню школу і Уманське   медичне училище.

З 1942 року - студент Ленінградської військово-медичної ака­демії. Іде добровольцем на фронт. Оперує, не маючи диплома лікаря. Війну закінчив в Берліні.

В 1954-1960 роках навчається у Вінницькому медичному інсти­туті і закінчує його з відзнакою. За направленням працює в Кременчуківській дільничній лікарні, а згодом призначається го­ловним лікарем Красилівського району.

До військових нагород додаються трудові, зокрема орден Тру­дового Червоного Прапора. Указом президії Верховної Ради УРСР йому присвоєно почесне звання "Заслужений лікар УРСР". Помер в 2007 році, похований у місті Красилові.

 

17 лютого30 років як почав функціонувати відновлений Красилівський костел.

225 років – як було побудовано Красилівський  костел «Серце Ісуса».

Серед найстаріших і найвеличніших споруд нашого міста – римо-католицький костел «Серце Ісуса», який знаходиться у самому центрі міста. Він є однією з головних архітектурних пам’яток з давньою і цікавою історією.   Храм побудований наприкінці ХVIII століття за кошти власників Красилова родини Сапєг. Будівлю звели у класичному стилі, фасад прикрасили  півколонами.          В історії храму є чимало трагічних сторінок. Серед них й ті, що розповідають про вбивство його настоятеля 33-річного Казимира Мазура. Костел  функціонував до 1933 року однак вже у 1934 році він припинив своє існування. Спочатку тут влаштували нафтосклад, у його підвалах зберігали картоплю. Згодом переобладнали під клуб і демонстрували кінофільми,  розмістився Будинок піонерів.  У 1989 році відновлено богослужіння.

2017 році в костел була повернута відреставрована літургійна чаша, яку віднайшов у себе на горищі один із парафіян. Вона стала символом вірності та витривалості  католицької віри. На  сьогоднішній день ведуться розкопки підземного ходу, який з’єднував костел з палацом Маньковських.

 Сьогодні до храму йдуть не лише помолитися, а й поспілкуватися, відпочити. Тут створено школу християнського життя і євангелізації, куди приїжджають віруючі з усієї України.

20 лютого  – 70 років  з  дня народження  Володимира Олександровича Боровика – Заслуженого будівельника України. Народився в місті Красилів.

Народився  20 лютого 1950 року у місті Красилові. У 1969 році, закінчивши Красилівську середню школу № 3, одразу пішов до лав Радянської Армії. Після армійської служби з 1971 року  працював на Красилівському машинобудівному заводі, спочатку токарем, а з 1972 року  - майстром токарної дільниці. Деякий час працював на Красилівському агрегатному заводі майстром ремонтної дільниці. У 1973 році  переїхав до м. Таллінна на постійне місце проживання, де на посаді бригадира будівельної бригади тресту "Таллінбуд" працював на будівництві телевізійної башти.

У 1991 році, після закінчення Ленінградського інституту інженерів залізничного транспорту  імені академіка Б.Н.Образцова, отримав призначення на посаду начальника будівельно-монтажного управління УРСа ПО "Укргазпром", переїхав на свою батьківщину, до України.

З того часу підприємство декілька разів перейменовувалось, і нині це -ПМК УМГ "Київтрансгаз" - виробничий підрозділ Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України".

У 2000 році  за активну участь у житті Української Православної церкви нагороджений орденом Святого Володимира III ступеня,  у 2005 році  - орденом Миколи Чудотворця.

В 2007 році удостоєний звання «Заслужений будівельник України».

1 березня –  55 років  з часу заснування Красилівської дитячо-юнацької спортивної школи.

Заснована  в 1965 році. Працювали відділення футболу (2 групи) та гандболу (1 група). У 1968 р. відкрито відділення із кульової стрільби. Перший директор. – Місюра П.М., який 40 р. очолював ДЮСШ. Завдяки йому збудовано спортивний  комплекс № 1 зі спортивним  залом.

З 2005 р. очільник – Євтішенков О.Б. Функціонують 31 тренувальна група, навчається 542 учні. Загальна площа матеріально-технічної бази ДЮСШ – 13268 м2, на яких розміщено 5 спортивних споруд. Збудовано також футбольно-гандбольний майданчик зі штучним покриттям (22-44 м). У 2013 р. в загальному заліку ДЮСШ зайняла ІІ м. серед 28 ДЮСШ системи освіти Хмельницької  області.

Серед випускників – тренери, майстри спорту, які виступають у провідних спортивних клубах України та сусідніх країн, зокрема колишній гравець збірної України та «Динамо» (Київ) Ковалець С. Вихованка з настільного  тенісу Налісніковська О. входить до складу збірної України.

30 березня  – 135 років як помер Степан Хомич Хотовицький (1794-1885). - доктор медицини, основоположник педіатрії. Народився в місті Красилів.

Народився 1794 року в місті  Красилові у сім’ї священика.

В 1813 році закінчив Житомирську духовну семінарію і вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії, яку закінчив зі срібною медаллю. В числі кращих 10 випускників був відряджений для продовження навчання за кордон, де спеціалізувався на практичному акушерстві та жіночих захворюваннях.

З поверненням в Росію 10 лютого 1823 року захистив дисертацію на звання доктора медицини і стає професором кафедри акушерства та судової медицини академії. В 1847 році видав книгу «Педіатрика».

Завдяки С. Х. Хотовицькому при академії відкриваються у 1842 році акушерська, жіноча та дитяча клініки.

Ним надрукований перший в Росії лікувальний посібник з шкільної гігієни «Лікарсько-наочний порадник для духовних училищ».  Помер  30 березня 1885 року в Петербурзі на 90 році життя.

 

10 травня215 років з дня народження Яна (Івана) Ксаверія Ксаверійовича Каневського  (1805-1867) – живописця, портретиста, професора. Народився у місті Красилів.

Народився  у 1805 році в містечку Красилів. До 12 років Ксаверій виховувався вдома, а в 1817 році батьки віддали його на навчання до Теофіпольського училища ордена тринітаріїв.

          Після закінчення дано­го училища батьки, прагнучи дати синові вищу освіту, намагаються  його зарахування до числа студентів Кременецького ліцею, який на той час вважався найкращим навчальним закладом Правобережної України. У Ксаверія виявився хист до малювання, який він вдо­сконалював протягом всього періоду навчання в ліцеї. Початкову художню освіту здобув у художника-портретиста Юзефа Пітшмана. За його успіхами уважно стежив візитатор ліцею Філіпп Платер. у якого були певні плани щодо подальшої долі Ксаверія. Сам студент, враховуючи обмежені матеріальні можливості сво­єї сім'ї, по закінченню ліцею міг розраховувати лише на службу у якогось магната.

В 1827 році, дочекавшись закінчення Каневським ліцею, Платер вибиває для нього стипен­дію і направляє на нав­чання до Санкт-Петербурзької академії  мистецтв. Там Ксаверій стає учнем відомого польсь­кого та російського ху­дожника, академіка Олек­сандра Йосиповича (Юзефовича) Орловського. На жаль, у 1832 році Орлов­ський помер. А вже через рік Каневського, як одного з кращих учнів академії, направляють студі­юватися спочатку до Дрездена. а пізніше, у листопаді 1833 року  — до «Вічного міста» — Риму.

          Кілька років перебування в Італії виявили­ся найкращими в житті та творчості художника.  За написаний ним портрет папи Григорія XVI, був нагороджений папським рицарським орденом Золотої шпори, та  став членом dell'Accademia dei Virtuosi al Pantheon. В римському доробку Ка­невського також талановиті копії творів відомих за­хідноєвропейських митців, ряд пейзажів та натюрмортів.

Після закінчення стажування, у 1842 році, повертається до Росії, та до 1846 року проживає в Петербурзі.

В 1845 році за «Портрет Івана Паскевича» був удостоєний звання академіка.

 Проте матеріальні нестатки змушують його виїхати до Варшави.           Там, у 1846 році, він був обра­ний професором  школи мистецтв  та очолив кафедру малюнка та живопису, а пізніше, у 1858 році, Кса­верія призначають дирек­тором цієї ж школи. На даному посту Каневський працював аж до закриття даного навчального закладу царськими властями у 1864 році.Користувався репутацією лояльного до влади поляка. Був єдиним викладачем школи, що підписував екзаменаційні протоколи на російській мові.

 Надалі він викладав малюнок в головній варшавській школі.

Каневський – автор численних портретів членів царської сім’ї Російської імперії та представників еліти Царства Польського. Створив також ряд картин на історичні та релігійні теми.

В 1860 році він став одним із організаторів варшавського Товариства заохочення художеств, та до кінця життя  був серед його керівників.

 Помер Ксаверій Каневський там же, у Варшаві, 13 червня  1867 року.

Як відмічав відомий польський літератор Юзеф Ігнацій Крашевський: «Потреби життя погубили його талант».

 

6 червня – 90 років з дня народження  Миколи Карповича Дидюка -Заслуженого працівника  сільського господарства УРСР. Народився в селі Дубище.

Народився 6 червня 1930 року в селі  Дубище. Згодом сім’я виїхала (була виселена ?) в Сибір.

Дитинство пройшло в м. Іркутську. Тут жив разом з матір’ю, тут навчався у школі, поки батько служив у Радянській Армії. Вчитися Коля любив, тому уроки минали швидко, дні були схожими один на одного. Але 11 жовтня 1946 року учень 7- ого класу Дидюк Микола Карпович запам’ятав на все життя. Йому сказали, що біля воріт школи його чекає людина в погонах. Коля швидкою ходою подолав коридор школи, гублячись в здогадках, хто б це міг бути і чого. Серце билося тривожно, рій думок народжувався щохвилі. На постать військового наткнувся зненацька, той відчиняв вхідні двері школи. Погляди зустрілись і враз безмежна радість освітила обличчя і дорослого чоловіка, і юнака. Коля кинувся  на шию чоловіка, мужні руки батька тісно стиснули його в обіймах, і сірий колір міста раптом став райдужним і привітним. По дорозі додому не бачили нікого – говорили, говорили,  більше говорив Коля, а батько з посмішкою на обличчі слухав про їхнє з мамою життя-буття. На сімейній раді постановили: сім’я повертається в своє рідне село Дубище, що розкинулося над мальовничою річкою Случ, до свого рідного куточка землі.

  1946 -1947 навчальний рік пройшов у школі лісоводів в м. Городку.     Петро Денисович Клюєв, майстер навчання в його групі, запропонував Миколі водити трактор, який в справі лісника вкрай необхідний. З першої спроби усе пішло на лад – техніка слухалась кожного руху свого керманича. Зрозумів – він знайшов справу свого життя. Отримав  права тракториста і пішов працювати в колгосп імені Жданова, якого пізніше перейменували ім’ям Петровського.

Колгосп, завдяки відданій праці колгоспників, потроху міцнів, ставав на ноги. Механізатори були на особливому рахунку, їх працю цінували, але і вимагали високої якості виконаних робіт. Микола Карпович неодноразово виходив переможцем у змаганнях. Не раз його прізвище прикрашало дошку пошани і в колгоспі, і в районі. Вважав, що є самодостатнім у своїй професії, у сім’ї як батько, особливо, коли старша дочка Марія вступила на навчання в педінститут. Радості і гордості не було меж. Здійснилася мрія колгоспного механізатора – не зміг сам навчатись у вузі, то хоч дітям дав вищу освіту. Незабаром колгосп імені Петровського став передовим господарством, знаним у районі, а там – і в області, і навіть в республіці. Разом із славою колгоспу прийшла слава і до передового механізатора Дидюка Миколи Карповича. Він частий гість у місцевій школі – ділиться своєю життєвою мудрістю з дітлахами, а з старшокласниками – секретами професії механізатора сільського господарства, хлібороба, найстарішої професії на землі. За сумлінну працю, за особливі досягнення у вирощуванні зернових і механічних культур Дидюку Миколі Карповичу 18 листопада 1988 року Верховна Рада УРСР присвоїла почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства УРСР». Розумів, що нагорода не лише відзначає його здобутки, але покладає нові завдання і ще більшу відповідальність.

  Микола Карпович – був наставником молодих механізаторів колгоспу, його поважали, до нього йшли по допомогу і пораду. Він був завжди готовий допомогти, поділитися знаннями, досвідом. Будував великі плани, давав раціоналізаторські ідеї бригадиру тракторної бригади Члеку Івану Васильовичу, жартував, що на пенсію ніколи не піде.

  Помер 15 грудня  1989 року. Похований в селі Волиця.

Липень  –  70 років  Красилівській  бібліотеці для дітей.

          Бібліотека для дітей – це не тільки інформаційний, але і центр дозвілля  для дітей різного віку. Заснована вона була у липні 1950 року. Завдяки новим та традиційним формам роботи бібліотека активно популяризує літературу з різних напрямків. Юні читачі мають можливість відвідувати різноманітні заходи, провести своє дозвілля на засіданнях клубів «Ми і закон», «Все на світі вміють рученята», «Дивослово». За період існування тут пройшли свій трудовий шлях багато працівників. В перші роки роботи бібліотеки дитячим читанням керували Наумчук О. М., Бабенко Г. О., Ковтун Л. В., Галайко 3. Ю. Вагомий внесок в розвиток бібліотечного обслуговування дітей в 50—60 роках зробила завідуюча бібліотекою Павловська Поліна Олександрівна. Пізніше цю справу продовжують Белова М. І., Киричук О. О., Яковлева Р. А.  В 1977 році створилася Красилівська централізована бібліотечна система, яку очолила Л.Ф.Сіренко. Бібліотека для дітей увійшла в склад бібліотечної системи і стала районною книгозбірнею.  В 1979 році її  очолює заступник директора по роботі з дітьми Анакіна Н. А. Бібліотека для дітей зберегла і продовжує традиції – сприяти духовному та творчому розвитку  дітей громади.

5 жовтня70 років з дня народження Надії Миколаївни Гуменюк - Заслуженого  працівника  сфери послуг України. Народилась в селі Дружне.       

Народилася  6 жовтня 1950 року в селі Дружне.           Початкову освіту здобула в Дружненській початковій школі (так як 8-річної школи в селі не було), 5 - 6 клас навчалася в Красилівській З0Ш № 3, Коли побудували в с. Дружне нове приміщення школи, то у 7- 8 класах  навчалася в рідному селі, а середню освіту здобула в Красилівській середній школі  №1.

У шкільні роки мріяла стати педагогом. Після закінчення школи  в 1967 році  вступала до Кам'янця-Подільського педагогічного інституту на факультет фізичного виховання (добре склала вступні іспити, але не пройшла за конкурсом). Так як доля не дала доступу до педагогічної діяльності, то в 1967 році Надія стала студенткою Хмельницького  кооперативного  технікуму.

У 1969 році успішно закінчила технікум, була призначена на роботу в Ізяславську райспоживспілку.

З 1972 року  по 1994 рік  працювала в Красилівському міському споживчому товаристві товарознавцем, пізніше -завідуючою магазином "Колосок".

За роки роботи в сфері торгівлі нагород­жена багатьма грамотами району, області.

3 квітня 1999 року їй присвоєно почесне звання "Заслужений працівник сфери послуг України".

До 8-ої річниці Незалежності України 20 серпня 1999 року рішенням Хмельницької ОДА та Хмельницької обласної ради була занесена на обласну дошку Пошани "Кращі люди Хмельниччини" за вагомі здобутки в торгівлі. Проживає в місті  Красилів.

 

10 жовтня50  років з часу заснування Красилівського професійного ліцею.

 Красилівський професійний ліцей є державним  професійно-технічним навчальним закладом, що забезпечує реалізацію права  громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти. Ліцей здійснює підготовку кваліфікованих робітників, як правило, з числа випускників загальноосвітніх закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти, а також може здійснювати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

На даний час ліцей здійснює підготовку кваліфікованих робітників за такими професіями: слюсар з ремонту автомобілів, електрогазозварник, рихтувальник кузовів, муляр; пічник, штукатур, кухар-кондитер, кухар, швея.

У 2006 році Квасилівський професійний ліцей став пілотним навчальним закладом в українсько-канадському проекті «Децентралізація управління професійним навчанням в Україні».

За роки існування підготовлено більше 5000  кваліфікованих робітників. Середньорічний контингент складає 530 учнів. Підготовку кваліфікованих робітників здійснюють 62 педагогічних працівники.

Ліцей   має у своєму розпорядженні навчальний комплекс на 720 учнівських місць, до складу якого входять навчальний, громадсько-побутовий корпуси, навчально-виробничі майстерні, лабораторії. У навчальному корпусі розміщені 18 навчальних кабінетів, 3 лабораторії, 1 майстерня, тир, актовий зал  на 220 місць, навчально-виробничий комплекс кухарів-кондитерів, а також спортивний  зал. У гуртожитку ліцею розміщені бібліотека, читальний зал, медпункт, дві лабораторії, 4 навчальні кабінети. Корпус навчально-виробничих майстерень складається з 6 майстерень. Також ліцей має у своєму розпорядженні ще один спортивний зал для боротьби.

Серед випускників Красилівського ПТУ-ліцей є учасники бойових дій на території інших держав,  учасники  АТО-ООС, священнослужителі.

 

19 жовтня -  70 років з часу народження  Віктора Васильовича Кравчука – Заслуженого  працівника  сільського господарства України. Народився в селі Сорокодуби.

               Народився 19 жовтня 1950 року в селі Сорокодуби. Навчався в сільській школі. Після закінчення Новоселицького ветеринар­ного технікуму працює ветлікарем в селах Мала Клітна та Щиборівка і одночасно навчається в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті.

В грудні 1987 року його обирають головою правління колгос­пу імені Петровського.

В 1993 році Указом Президента України В.В. Кравчуку при­своєно почесне звання "Заслужений працівник сільського госпо­дарства України". В 1997 році на Всеукраїнському конкурсі "Хва­ла рукам, що пахнуть хлібом" В.В. Кравчука нагороджують Дипломом  переможця конкурсу "Кращі за професією" серед кер­івників господарств. 

 Проживає в селі Волиця.

 

22 жовтня - 70 років з дня народження Тетяни Спиридонівни Батащук (Янчук) - Заслуженого машинобудівника  України. Народилась в селі Волиця.

Народилася 22 жовтня 1950 року в селі Волиця,  в сім’ї колгоспників.

Першого вересня 1958 року стала ученицею  першого класу Малоклітнянської школи.

 У 1968 році, Тетяна Янчук (Батащук) закінчила середню школу    і пішла працювати на Красилівський агрегатний завод. Лише два тижні знаходилась молода працівниця на практиці, а потім її, в числі найкращих молодих робітників, відправили працювати на Київський завод.

В 1969 році повернулася Тетяна Спиридонівна на рідний завод. Усе встигала Тетяна Спиридонівна: і двох діточок ростити, і бути першою на виробництві багато років підряд, і працювати з перевиконанням норм виробітку, за що, майже щороку, нагороджували трудівницю численними грамотами та листами подяки. Усі ці заслуги не залишилися не поміченими – Батащук Тетяну Спиридонівну було нагороджено значком «Ударник коммунистического труда» та іншими пам’ятними значками. Але найприємніша подія, на думку трудівниці, сталася у 2002 році. Саме тоді, в Києві, Президент України Леонід Данилович Кучма, урочисто вручив Тетяні Спиридонівні Батащук знак «Заслужений машинобудівник України».

З цією нагородою нашу трудівницю вітав весь завод, адже Тетяна Спиридонівна користувалася заслуженою повагою та любов’ю серед колег по роботі. Майже 40 років віддала рідному підприємству Тетяна Спиридонівна Батащук, а 20 червня 2007 вийшла на заслужений відпочинок.

 

Листопад  – 55 років з часу заснування  Красилівської дитячої  школи мистецтв.

Красилівська дитяча музична школа була відкрита 5 листопада 1965 року. Школа була і буде осередком культури і мистецтв Красилівського району, тому й не дивно, що багато дітей прагнуть навчатись у цьому закладі.

За свою діяльність школа випустила багато тисяч випускників, багато хто  з них продовжили свою справу у різних куточках України. Учні школи навчаються на фортепіанному, оркестровому, хоровому, театральному, образотворчому.

Школа пишається своїми творчими колективами. Так, у школі діють вокальні ансамблі, дитячі інструментальні  ансамблі, вокальний ансамбль викладачів «Елегія», ансамбль народних інструментів, інструментальний квартет викладачів, оркестр духових інструментів. З 2003 року жителів міста захоплює своїм співом Зразковий дитячий аматорський хор, яким керує Т. Данилюк. Вихованці школи мистецтв є лауреатами багатьох престижних конкурсів.

 

13 грудня50 років з дня народження  Олега Олексійовича Грицаєнка - заступника Генерального директора Центру міжнародних і порівнювальних досліджень. Народився в місті Красилів.

 Народився 13 грудня 1970 року в місті  Красилів.

          В1992 році закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин МЗС СРСР за спеціальністю "спеціаліст з міжнародних відносин”.

          В 1993 році отримав диплом Дипломатичних курсів в Інституті міжнародних досліджень Університету м. Лідс (Великобританія ).

           В 1992 – 1993 роках – працював на посадах аташе, третього секретаря Секретаріату  Міністерства закордонних справ України.

           З 1993 року  по 1999 рік – аташе, третій, другий секретар Посольства України в Фінляндії.

           З 2000 року по 2004 рік – головний консультант в Головному  управлінні з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України.

          В 2004 – 2008 роках  – радник Посольства України в Італії.

З 2008 року заступник генерального директора Центру міжнародних і порівнювальних досліджень.

          Йому присвоєно дипломатичний ранг радника І-го класу. Володіє фінською, англійською, італійською мовами.

15 грудня- 80 років з дня народження Якова Мар’яновича Павловича - члена Національної Спілки художників України та Національної Спілки журналістів України. Народився в селі Моньки.

          Народився 15 грудня 1940  року в селі Моньки.

Важким було його дитинство. Мати померла в голодному сорок сьомому, залишивши четверо дітей, з яких Яків був наймолодшим. Хоч як гірко, холодно, голодно жилося малому Якову, та найкращим його заняттям було малювання. 

Проте, після закінчення школи поїхав до старших сестер на Луганщину, щоб працювати у шахті. Потрібно було думати про хліб насущний. А далі – військова служба на прикордонній заставі у далекій Туркменії, потім робота на сірчаній шахті, будовах, нарешті здійснення мрії – навчання в Ашхабадському художньому училищі ім. Шота Руставелі. Після закінчення навчання працював у Торговій палаті та міністерстві  побутового обслуговування Туркменії, займався промисловою та прикладною графікою. Виконані ним товарні знаки, логотипи, етикетки, упаковки виставлялись на Всесоюзних та профільних виставках в Ашхабаді, Москві, Ризі, Ленінграді, ряд етикеток та упаковок друкувалися у Німеччині.

          Після дванадцяти років проживання у Туркменії, повертається на рідне Поділля.

З 1971 року працює у Хмельницьких художньо-виробничих майстернях, де понад десять років був головним художником.   Щоб  вдосконалити  свій  фаховий  рівень,  з 1980 по 1986 рік навчався на п’ятирічних Вищих курсах по проектуванню та дизайну при Центральній експериментальній студії Спілки художників СРСР. У складі дизайнерської групи брав участь у розробці проєкту реконструкції вулиці О.Кобилянської у Чернівцях, у впорядкуванні Центрального Будинку художника на Кримській набережній у Москві та інших проєктах.

          Палітра творчих пошуків художника багатогранна: проєктування інтер’єрів, екстер’єрів, графічний дизайн, оформлення книг, іншої поліграфічної продукції. Павлович Я.М. є автором комплексного благоустрою меморіальних скверів воїнам Великої Вітчизняної війни у місті Хмельницькому, селах Попівці, Давидківці, площі біля кінотеатру “Сілістра”. Художником створено експозиції Шепетівського краєзнавчого музею, музеїв М.Островського у Берездові та Ізяславі, краєзнавчого музею у Меджибізькій фортеці. Загалом ним оформлено біля 30 музеїв, розроблено понад 300 фірмових знаків, логотипів, піктограм, десятки буклетів, плакатів, каталогів. Він – учасник багатьох міжнародних і вітчизняних виставок, щирий пропагандист високого і прекрасного. Його перу належать десятки статей про митців Хмельниччини, адже Яків Мар’янович член не лише Національної Спілки художників (1989), а й Спілки журналістів України (1995), Національної Спілки краєзнавців.

          Уподовж 1995-2000 років очолював Хмельницьку обласну організацію Національної Спілки художників України, а з 2000 по 2005 роки був її відповідальним секретарем. За творчу діяльність, вагомий внесок  у розвиток та популяризацію образотворчого мистецтва, художнє оформлення установ культури у 2001 році був нагороджений обласною премією

ім. В.Розвадовського.

 

25 грудня – 50 років  з дня  народження  Анатолія  Вікторовича Григоренка - кандидата педагогічних наук. Народився в місті Красилів.

Народився  25 грудня 1970 року в місті  Красилів, в сім’ї директора машинобудівного заводу Григоренка В.П. В Красилові провів більшу частину свого дитинства.У зв’язку зі зміною місця роботи батька, його перевели працювати спочатку до Києва, а пізніше до м. Москви, у 1981 році сім’я Григоренків виїхала з Красилова.

          В 1986 – 1990 роках навчався в Державному Центральному ордена Леніна інституті фізичної культури (ДЦОЛІФК). Закінчив тренерський факультет за спеціалізацією дзюдо.

          В 1990 – 1995 роках працював співробітником Проблемної лабораторії інституту (в той час вже академії).

          Наукову діяльність поєднував з викладацькою на кафедрі біомеханіки і тренерською по своїй спеціалізації. Працював з юніорською збірною Росії з дзюдо.

          В 1995 році захистив дисертацію кандидата педагогічних наук.

          З 1995 року живе і працює в Швеції, у Стокгольмі- науковий співробітник лабораторії біомеханіки Каролінського Інституту та Інституту Спорту.

          З 2004 року – працює у власній компанії (YLAB), яку заснував разом з дружиною.        Компанія надає послуги в галузі профілактики здоров’я і реабілітації компаніям, приватним особам, спортивним організаціям.

          Викладає на курсах інструкторів та персональних тренерів. Тренер з дзюдо поліції Стокгольма.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь