Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Дата: 25.04.2024 12:32
Кількість переглядів: 94

Сьогодні, 25 квітня, минає перша річниця з дня загибелі в російсько-українській війні Героя Юрія МИРОНЮКА, який заради незалежності нашої Батьківщини, заради свободи її народу віддав найцінніше – власне життя.

Солдат МИРОНЮК Юрій Іванович – гранатометник 3-го єгерського відділення 2-го єгерського взводу 7-ї єгерської роти 3-го єгерського батальйону, Герой російсько-української війни.  Позивний «Юрась».

Народився 04 січня 1983 року в м. Красилів Хмельницької області.

З дитинства Юрій був тихим, спокійним, допомагав по господарству, працював на городі, у нього проявлялись риси самостійності, хотів усе робити сам.

Чоловічим вихованням хлопчика займався Михайло Йосипович, вітчим, який заміним йому батька. 

З дитинства Юрій МИРОНЮК дуже любив тварин та подобалося робити гербарій. Для цього він збирав різноманітні рослинки, засушував їх та вивчав про них інформацію. Ходив з друзями на риболовлю, любив і тихий відпочинок – в грибний сезон завжди був у лісі. 

Навчався в Щиборівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Вчителі любили хлопця, хоча він не був надто активний, але навчався добре, ніколи до нього не було зауважень.  

Через  захоплення і любов до тварин та рослин, закінчивши 11 класів, у 2000 році Юрій розпочав навчатися на агронома в Боярському сільськогосподарському технікумі Національного аграрного університету.

Але через деякий час був змушений взяти академічну відпустку, так як його призвали до проходження військової служби в місті Євпаторія Автономної Республіки Крим.

Згодом Юрія МИРОНЮКА перевели в місто Шепетівка,  де він продовжив проходження строкової військової служби, де зарекомендував себе дисциплінованим, грамотним і досвідченим військовослужбовцем.

Після закінчення строкової служби юнак заочно відновив навчання в Боярському сільськогосподарському технікумі Національного аграрного університету та переїхав в місто Київ, де навчався в школі міліції та, разом із тим, ніс службу в одному з підрозділів МВС України. В Києві юнак проживав понад 9 років, але через погане здоров’я мами змушений був повернутися у рідний Красилів. 

Разом з вітчимом робили усю хатню та господарську роботу, але, коли Світлані Григорівні стало трішки краще, вирішив йти на роботу, адже не міг постійно сидіти на одному місці та вважав, що справжній чоловік повинен приносити в дім гроші. Спочатку влаштувався в Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер-1», згодом пішов працювати на мебельне підприємство (ФОП Четвертухін Олексій Васильович).

Про таких, як Юрій МИРОНЮК, кажуть: «Має золоті руки». За яку б справу не брався, робив якісно та професійно. Хоч і не склалось мати свою сім’ю, але Юрій дуже любив сім’ю свого рідного брата Ігоря, особливо племінника Олега, якому все купував, грався. З сім’єю брата були чудові відносини та і самі брати були дуже дружні з дитинства, завжди підтримували один одного, допомагали, усім ділилися.

Чоловік мав безліч планів на майбутнє, але усі плани зруйнувало повномасштабне російське вторгнення у 2022 році. Юрій МИРОНЮК один із перших хотів йти добровільно захищати Батьківщину, але Ігор говорив: «Не йди, мама хворіє, будемо допомагати…». У відповідь Юрій казав: « Якщо не я піду, то хто?..».  Маючи бажання стати на захист рідної землі, Юрій не зміг перечити старшому брату, адже розумів, як важко буде для батьків, особливо для мами. Не хотів, щоб вона переживала. Проте після отримання повістки пішов до Красилівського районного військового комісаріату. Згодом його направили до військової частини у місто Рівне. 

Не будучи довго в Рівному, чоловіка, з невідомих причин, відправили назад додому, а через 2 тижні знову вручили повістку. Юрія МИРОНЮКА направили в місто Хмельницький, далі в місто Дунаївці, а згодом в місто Умань на військові навчання після яких чоловік відправився на один із найгарячіших напрямків фронту – Донецький.

Служив Юрій МИРОНЮК у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша (68 ОЄБр). Перебував у військовій частині А4056. Бригади єгерів називали «РОСОМАХИ», адже вони сміливі, безстрашні, але й водночас обережні. Добре відчували ворога поряд.

Під час виконання завдань на лінії фронту Юрій отримав поранення та був госпіталізований в місто Кривий Ріг. Там хлопця прооперували та через декілька днів відпустили додому. Світлана Григорівна, найнявши таксі, привезла сина в рідний Красилів на реабілітацію.
Це і була єдина 10-ти денна відпустка, яку Юрій МИРОНЮК отримав на реабілітацію після поранення.

Після реабілітації Юрій повернувся у свою бригаду, де разом із побратимами продовжив захист рідної землі. Будучи у важких умовах, чоловік завжди намагався допомагати батькам та брату. Часто надсилав гроші, щоб мама могла щось собі купити. Про свого племінника Олега теж не забував, хотів, щоб у хлопчика було все, а його мрії щоб здійснювалися. 

Старався часто телефонувати додому аби почути голос рідних, дізнатися новини. Для мами майже нічого не розповідав, постійно казав, що все добре. По можливості телефонував брату Ігорю з яким міг говорити про все, що його турбувало. 

Коли Юрій мав йти на якесь завдання, то попереджав, що 2-3 дні не виходитиме на зв’язок, бо їм не можна було брати телефон аби не засік ворог. Останні 3 дні, перед загибеллю, Юрі й ніби відчував щось неладне… В розмовах з мамою, з братом він детально все розпитував, дзвонив декілька разів на день, а одного разу він подзвонив та сказав, що не виходитиме на зв’язок 5 днів, йде на завдання.

Зі слів Світлани Григорівни: «Я саме була в місті Чернівці, мала їхати додому після операції. Коли я стояла на вокзалі, до мене зателефонував якийсь номер і прозвучали страшні слова: «Ваш син загинув…». Все, що я пам’ятаю, це лікарі швидкої, шофер автобусу...».

Юрій МИРОНЮК був першокласним гранатометником. Часто під шквальним вогнем, ризикуючи власним життям, рятував життя своїх побратимів. Та 25 квітня 2023 року доля не вберегла життя йому…

Невдовзі для мами, МИРОНЮК Світлани Григорівни, надійшло прикре сповіщення про те, що її син, гранатометник 3-го єгерського відділення 2-го єгерського взводу 7-ї єгерської роти 3-го єгерського батальйону, солдат МИРОНЮК Юрій Іванович загинув внаслідок поранення, несумісного з життям, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини в районі населеного пункту Павлівка Донецької області.  

Сьогодні секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Марина СЛОБОДЯНЮК вшанували подвиг нашого Захисника, який воював за мир, за Україну, за нас, поклавши квіти на могилу Воїна в селі Щиборівка та схиливши голови в хвилині мовчання. 

Життя і Подвиг МИРОНЮКА Юрія Івановича назавжди будуть викарбувані у свідомості всіх поколінь українців! 

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА ШАНА ГЕРОЮ!

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь