Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Дата: 09.06.2024 11:25
Кількість переглядів: 52

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Сьогодні минає друга річниця з дня загибелі в російсько-українській війні Героя Миколи БОЙКА, який в ім'я незалежності нашої Батьківщини, свободи її народу віддав найцінніше – власне життя.

Микола Юрійович БОЙКО народився 10 квітня 1989 року в місті Красилів.
З 1995 навчався в Красилівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1, а згодом у Волицькій загальноосвітній школі І–ІІI ступенів.
Закінчивши 9 класів, у 2004 році вступив до Хмельницького політехнічного коледжу.
У 2008 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Проходив службу у 8-му  Окремому полку особливого призначення.
Після строкової служби продовжив здобувати освіту в Національному університеті «Львівська політехніка».
19 березня 2014 року був мобілізований до лав ЗСУ у  8 окремий полк. Брав участь у боях на Луганщині.
Звання – солдат, старший оператор групи спеціального призначення роти спеціального призначення загону спеціальних операцій.
Виконував бойові завдання в Луганській  та Донецькій областях.
З 24 лютого 2022 року Микола БОЙКО став знову в стрій захисників України. Виконував складні та небезпечні завдання на лініїфронту.

Спогад мами...
«Твій вічний сон, наш вічний біль. Чому? Невже ці слова про тебе мій сину?
Кожен день виглядаю, чи то день, чи то ніч. Бачу все наяву: ти заходиш до хати…
- Ну що там у вас, як ви? Бачу ви справляєтесь. Все поробили, вже за столом сидите. То я так, жартую.
- Бабусю, ти як? Слухають вони тебе, чи ні? Підійде до неї, обніме, поцілує.
-Чую під’їхав автомобіль, вигляну, може мій Коля приїхав.

Ти нас тішив завжди, від народження.
Віталієві (старшому брату Миколи) вже було 10 років, він вже великий, а тобою ми тішились кожен день. Ріс весь час на очах, ходив в садочок . Зараз твої дівчатка вже такі! Радію, що схожі до тебе.
Вікторія цікавиться чи кололи татові уколи, як він був маленьким. Зберігся твій табель за 3-й клас, розглядала, перепитувала.
Школа, друзі, змагання, все було добре, ти справлявся. Навчання в коледжі загартувало тебе, зміцнило, допомогло визначитись у житті. Ти б ці слова, цю розповідь написав би набагато краще, бо у душі ти був гуманітарієм.
Згадала слова викладача української літератури Ніни Кочеровської: «Захоплююсь тобою! Хотіла б зустрітись із шкільною вчителькою української літератури».
Настирливість, сила волі, відчуття відповідальності – це твій здобуток під час проходження строкової служби у 8 – ому окремому полку. І ти вже, сину, став дорослим, вирішив продовжити навчання у Львівській політехніці: хоч не завжди було легко, ти труднощів не боявся.
Клята війна…
Ти не зміг інакше. Нікому не сказавши, пішов до комісаріату. І лише, коли прийшла повістка, ми дізнались, що ти ідеш на війну. Важко, кожен день думками з тобою, ти не завжди маєш змогу обізватись. Коли випала така нагода, то завжди заспокоював, знаходив втішні слова, навіть, коли був в оточенні в Луганському аеропорту. Було нам дуже неспокійно, бо і на гелікоптерах літав, і інша техніка, бо ти ж у полку особливого призначення.
Звичайно, знали ми дуже мало, про твою сміливість розповідають твої нагороди. За оборону Луганського аеропорту нагрудний знак «За спецоперацію». За бій біля Слов’янська медаль «Незалежність України» ІІІ ст. Орден «За мужність» ІІІ ст. за спецоперацію біля Луганська. Тоді ти був поранений.
В Харкові, в госпіталі, не мали змоги надати допомогу протягом 3-х днів – було багато важкопоранених хлопців. Відправили до Вінниці. Далі лікувався у Хмельницькому. Лікування було тривалим. З кожним днем ставало все краще, хоча біль у плечі не покидав тебе ніколи.
Врешті у квітні 2015 р. був демобілізований. Ти залишив цю дату на видному місці.
Повернувся до роботи, старався у всьому допомагати вдома. Ти був незамінним, лише на тебе надіялись.
Придбав техніку, будував гараж, порався на городі. Одружився, став дбайливим чоловіком. Мріяв про діток.
Як ти, сину, змінився, коли народилась Вікуся! Тебе ніби стало два. Спішив до роботи, допомагав Каті, і ми не були поза увагою.
Дуже хотів, щоб Вікуся вчилась англійської і повсякчас стежив за її українською. Завжди виправляв «русизми».
Навчив любити природу, цікавитись планетами, сузір’ями. І, як наслідок, цього року Вікуся замовила для святого Миколая телескоп. І він їй приніс.
Все було добре, всі були разом, але… прийшло 24 лютого. Коли ти збирався іти знову, це було без слів, без зайвих дій, коментарів. Твій погляд був беззаперечний.
–Я іду, я мушу, так треба.
Ніяких переконань.
Допоки був під Києвом, навідувався додому кілька разів. Але то все не надовго – день, два. Останній раз обіцяли відпустити на 2 тижня. Знову збори, знову тривожно. Від’їзд  відкладався з дня на день, ти ще приїхав на ніч додому, це було востаннє. Я прийшла провести тебе.
Коля, цей день у мене завжди перед очима: ти сидиш з донькою за столом, вона у тебе на руках, обоє сумні. Час вже їхати.           
–Донечко, будь чемною дівчинкою!
Ти поїхав, знаючи, що Катя носить під грудьми дитя. Ти знав, що знов буде дівчинка, знав, що буде Соломійка. Все знав, все відчував, з усім погоджувався. На мої слова, що сьогодні в Красилові хоронили воїна, ти не задумуючись відповів:
–Мама, так буває.
Сину мій, ти був сильним, ти був воїном, ти був Героєм.
Чого варті твої останні подарунки для дівчат: і лялька в ріст Вікторії із довгим волоссям, одіяло з написом: «Я тебе дуже люблю, донечко. Завжди буду любити. А якщо трапляться у твоєму житті якісь невдачі, ти не засмучуйся, підніми голову вище, згадай чия ти донечка і сміливо іди вперед».
Шкода, що Соломійка буде знати тебе лише за фотографіями. Ти був хорошим татом, ми їй це донесемо.
А Вікторія згадує, як ви разом були на санчатах за лісом, як плавали влітку на човні по річці, як їздили в кінотеатр на мультфільми у Хмельницький. Вона тебе пам’ятає, не забуває.
Коли на Святий вечір залишили страви і прибори на столі (для покійних душ), Вікуся залишила тобі записку: «Тато, це для тебе місце». За її уявленням, ти був присутній і на концерті танцювального гуртка, де вона виступала і коли вдома вона малює, а ти весь у голубому одязі стоїш у неї за спиною… Ти з нею, ти з нами…
І я згадую, згадую, бачу все наяву. Бо все у мене зроблено твоїми руками, ти завжди був при ділі, мав великі плани на майбутнє. Твої слова: «Все буде добре!» - у мене на слуху. Ти все виконував по совісті, по честі.
Твої три ордени «За мужність» вручені тобі не просто.
Під Донецьком було важко. Цивільні мають за «бандерів», щоденні завдання, але ти нам про це не кажеш. Лише «Все буде добре, я ж не на «0». Дзвонив щодня, тим самим заспокоював нас.
І так було 9 червня, ти говорив зі мною о 18 годині, розказав про своє, розпитав за наше, а в 19:30 тебе вже не стало.
Телефон мовчить, побратими не відповідають… Ніби страшний сон, ні це не з нами, але… так.
Чому не йдеш до нас, чому ти не з нами?
Щодня маю розмову з Віталієм (старший брат Колі). І десь якась мить – я ж давно дзвонила Колі, зараз зателефоную, - і на душі так світло, тепло. Але це лише мить. І знову прозріння - ні немає.
Любимо, пам’ятаємо, сумуємо.
Тішимось дівчатками, їм ще рости і рости, але без тата… Чим зможемо , допоможемо, живем заради них, хоч як важко, дуже важко…
Згадую, Коля, я їхала з тобою в Красилів. А це десь відразу після загибелі Небесної Сотні на Майдані. Коли ми порівнялись із місцем де стоїть пам’ятник Т.Г. Шевченку, ти, глянувши в той бік, схвильовано покрутив головою. Не сказав нічого.
Повертаємось додому. Ти раптом (для мене несподівано), зупиняєшся. Береш щойно куплений скотч і йдеш до пам’ятника, я все зрозуміла.
На підніжжі пам’ятника Т.Г.Шевченку був прикріплений плакат із портретами Героїв Майдану. В той день був сильний вітер, плакат був пошматований. Ти зібрав його до купи, закріпив.
Додому їхали мовчки. Дуже було шкода, що для нас, для більшості з нас, такі події, такі випадки були сірим повсякденням, звичайними буднями. А ти не зміг пройти поруч, тебе це дуже схвилювало, це було твоє єство, бажання незалежності, віри у перемогу вільної України. І зробив ти це не заради грошей, не заради слави, ні за чиєюсь вказівкою. Ти просто їхав поруч…»

Міський голова Ніла Островська разом із заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Мариною СЛОБОДЯНЮК, рідними Миколи БОЙКА, старостою Волицького старостинського округу Валентиною СТОРОЖУК та односельчанами вшанували подвиг нашого Захисника, поклавши квіти на могилу Воїна та схиливши голови в хвилині мовчання.

Микола БОЙКО  назавжди залишиться в серці кожного з нас, як приклад патріотизму, незламності духу, добра, самопожертви та безмежної любові до України.

Вічна слава і шана Герою!

Фото без опису
                                  


 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь