Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Дата: 11.06.2024 13:57
Кількість переглядів: 49

Сьогодні минають восьмі роковини як жахлива війна на сході України забрала життя молодого воїна, відданого патріота - Юрія ГНАТЮКА.

ГНАТЮК Юрій Вікторович (Позивний «Гуцул») народився 3 травня 1990 року в місті Красилів. 

Хлопчик ріс активним, у дитячому віці мама була змушена завезти його у село, так як ходила на роботу. Допомагали виховувати Юрія бабуся і дідусь, який замінив йому батька. Саме дідусь навчав хлопчика усієї чоловічої роботи, прививав любов до праці. Юрій завжди допомагав мамі, любив свою старшу сестричку Альону. 

Юрій навчався у Красилівській ЗОШ I-III ступенів №2 (нині Красилівська гімнагія №2). Хоч і в школі відмінником не був але й не був у задніх, завжди знав відповіді на усі запитання з предметів. Змалечку був дуже добрим, мав багато друзів, ніколи нікого не ображав та завжди приховував, якщо щось сталось, аби рідні не хвилювалися.  

«Юрко був допитливим хлопчиком, коли йому було 8-м років він вирішив руками спинити роботу січкарні, і дуже покалічив пальці, а щоб ми не бачили, то тихенько заліз в хаті під ковдру. А коли йому було 12-ть років, на канікули у село поїхав, і там сильно розбив коліно. І щоб бабуся не плакала, а дід не сварив, замочив нитку у спирт і голкою сам зашив. Але ми дізнались від старшої дочки Альони, якій він згодом подзвонив та запитав чи вона не знає, коли шви можна знімати. Ми ще сміялися та запитували чи не хотів би він бути хірургом. На щастя все добре з його коліном, навіть з часом і шрам було не помітно», - розповіла мама Юрія. 

Найбільшим захопленням юнака була техніка. Хрещений Василь, брат мами, завжди брав хлопчика із собою, навчав лагодити техніку. Юркові така робота приносила максимум задоволення, адже він любив щось майструвати, лагодити та мріяв стати водієм. Тому після закінчення 11-класу у 2007 році пішов навчатися у місцеву Красилівську Автомобільну Школу ДОСАФ, де успішно закінчив курси та отримав посвідчення водія. Окрім відвідування курсів Юрій ходив на роботу та заробив на свій перший телефон, брендовий спортивний костюм та фотоапарат, про який він також мріяв.

Згодом юнак пішов навчатися у Київський професійно-педагогічний коледж ім. А.Макаренка, де здобув кваліфікацію майстра виробничого навчання – газоелектрозварника. Після коледжу навчання не завершилося, і Юрій отримав ще один фах – водій з правом викладання автосправи у школі або училищі. 

Задля здійснення своїх мрій та щоб підзаробити грошей, у 2013 році в місті Київ він влаштувався на роботу у кіностудію товариства «Стар-Медіа». Там же Юрій працював фахівцем з ремонту та обслуговування електроустановок. Згодом освоїв роботу по керуванню сценічними прожекторами.

Будучи у Києві, його здібності «хірурга» теж не оминули. Хлопець порізав склом руку та вирішив, як у дитинстві самостійно зашити. Але цього разу без лікарні не обійшлося, адже шви почали ятритися через занесення інфекції. Юрій звернувся у лікарню, де йому надали допомогу. Після чого у юнака залишився великий шрам на руці.

Хлопець мав дуже гарну уяву. Приїжджаючи у рідний Красилів до сім’ї, він сам зварювальним апаратом виготовив декілька троянд, які фарбував у під’їзді на сходах. Одну він подарував двоюрідній сестрі Наталії, дві подарував мамі та сестрі, а згодом комусь віддав та сказав рідним, що зробить ще. Але так і не встиг…

У місті Київ він познайомився із хлопцями «Правого Сектора», і уже весною 2015 року добровільно написав заяву про бажання брати участь у бойових діях в зоні АТО. 

 «Юрій був патріотом, тому його бажання захищати Україну було тверде. Ми з мамою спочатку відмовляли його, знали, що багато хлопців гине від рук ворога. Але брат казав: «Що ви розумієте? Якщо усі так будуть говорити і нічого не робити, то України не буде!» - розповідає сестра Альона.
Влітку того ж року Юрій вперше відправився з хлопцями на збори, де добровольці проходили військові навчання та готувалися до участі в антитерористичній операції на сході України. Будучи на навчаннях, Юрій намагався часто телефонувати до рідних. В одній розмові із двоюрідною сестрою він сказав: «Наташа, мені подобається бути військовим, здається я знайшов себе!»

Після військових навчань бійця 2-ї окремої тактичної групи Добровольчого Українського корпусу «Правий Сектор» у грудні 2015 року було відправлено на Донеччину. Хлопець разом із побратимами захищав територію шахти «Путилівська» (до 2005 року шахта «Бутівка-Донецька») в районі Авдіївки – Донецьк.

Ганна Іванівна розповідає: «Мій син ніколи не жалівся, що йому важко. Завжди у нього було все добре, аби ми з Альоною не хвилювались. За період військової служби Юра мав декілька відпусток. Коли він приїхав у чергову відпустку, я запитала: - Ну, як там, на війні? А у відповідь: - Нащо воно тобі!
 Я бачила, що сину важко, щось тривожить та старалася аби він зі мною поділився, не тримав в собі. Та якось в одній розмові Юрій все таки не стримався та сказав: - Найважче – це збирати шматки загиблих хлопців. І потрібно все робити швидко, навіть не встигаєш думати про страх. Потім, коли задумуєшся та усвідомлюєш, що сталося, то стає страшно, але то потім… Коли Юра був у відпустці, навіть усвідомити не могли, що то була остання відпустка, останній раз,коли ми його побачимо. Через декілька днів прийшов час повертатися на службу, я помітила, як йому неохоче повертатися, ніби відчував, що нас бачить востаннє. Але він сказав: - Не хвилюйтесь, я довго не буду, ще рік повоюю та повернусь додому!»

Війська рф майже щодня завдавали ударів прямою наводкою з Самохідної артилерійської  установки і танків. У результаті такого обстрілу 11 червня 2016 року було завдано удар по об’єкту оборони (шахта «Путилівська»), де частково обвалилися бетонні стіни шахти, хлопців завалило. Багатьох поранених, декількох загиблих волонтери діставали з-під завалів. Серед загиблих добровольців «Правого сектору» був Юрій…

«Тієї ночі я з жахом прокинулась, до самісінького ранку сну уже не було. Я пам’ятаю, що тоді була неділя, у мене був робочий день. Але після ночі ніяких відчуттів та тривог не було. Навіть думки не було, що мого Юри уже немає», – пригадує Ганна Іванівна.

Як виявилось того ж самого ранку неділі з частини, де проходив службу Юрій,  зателефонували сестрі Альоні аби сповістити невтішну новину. Альона не наважилася сама сказати про це мамі, тому співробітники тієї ж частини того ж дня сповістили і маму. Рідним не хотілося вірити в почуте, вони думали, що то лихий жарт. 

Ще за життя Юрій Гнатюк був нагороджений орденом «За честь і славу», який вручили мамі – добровольця. 

Військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області посмертно нагородила Героя медаллю «За оборону Авдіївки». 

01.09.2016 року Громадська організація «Союз випускників Курганського Вищого Військового Політичного Авіаційного Училища» посмертно нагородив знаком народної пошани орденом «За мужність і відвагу».
Керівництвом «Всеукраїнського Союзу ветеранів АТО» Тернопільського обласного округу  громадської організації "Всеукраїнської спілки воїнів АТО", Юрій Гнатюк був посмертно  нагороджений орденом «Лицарський Хрест Добровольця».

04.04.2017 року  посмертно нагородили медаллю «За жертовність і любов до України».

25.03. 2018 року Добровольчий Український Корпус «Правий сектор» посмертно нагородив Героя відзнакою  «Бойовий Хрест Корпусу».
Друзі та рідні завжди його пам’ятатимуть як чесного, товариського хлопця.

На перші роковини загибелі Юрія приїхав  командир із побратимами. Тоді ж командир промовив слова: Він став взірцем відваги. Прикладом побратимства. Вже в першому бою він врятував моє життя. Я дякую Богу і вам, мамо, за такого сина. Я ніколи не забуду Юру. Ми завжди будемо пам’ятати його, яким він став для нас, для мене особисто. 

5 років поспіль командир Олександр Попов (позивний «Дракон»), приїжджав на роковини Юрія. Допомагав рідним. Обіцяв, що після Перемоги він відвезе сестру Юрія туди, де загинув її брат. У 2022 році на  роковини Юрія Гнатюка він не приїхав, оскільки був на виконанні бойового завдання на Бахмутському напрямку в Донецькій області, де також як Юрій віддав своє життя за нашу свободу.

Сьогодні заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Марина СЛОБОДЯНЮК, староста Чернелівського старостинського округу Валентина ПОЛІЩУК та жителі старостинського округу відвідали могилу Героя в його рідному селі Сорокодуби, щоб вшанувати світлу пам’ять загиблого сина України та покласти квіти до місця його вічного спочинку.

Вічна і світла пам'ять про Юрія ГНАТЮКА назавжди залишиться в наших серцях. 

Ми пам’ятаємо всіх, хто став на захист нашої держави дев'ять років тому, і дякуємо тим, хто захищає незалежність України зараз!

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь