ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 1 березня 2024 року, минає перша річниця з дня загибелі в російсько-українській війні одного з найкращих синів нашої країни, молодого Воїна-Героя – Сергія БУРБЕЛО, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину.
БУРБЕЛО Сергій Олександрович – старший солдат, позивний «Бульбич».
Народився 08 квітня 1999 року в місті Горлівка Горлівського району Донецької області.
В сім’ї БУРБЕЛО виховувалося 3 дітей, Сергійко був найменшим. В зовсім ранньому віці залишився сиротою, старша сестра Олена на деякий час замінила йому маму, але це було недовго…
Коли Олені було 16 років і держава не дозволила взяти опіку над братом, Сергія влаштували у державний дитячий будинок. З того часу зв'язок з сестрами втратився. Згодом Сергійка забрали на виховання в дитячий будинок сімейного типу.
В 2014 році при масовому вторгненні батальйонних тактичних груп збройних сил рф на територію України усіх дітей з приватного дитячого будинку евакуювали до Бориспільського району Київської області, а згодом у Київ, де хлопчик перебував майже до свого повноліття.
Навчався в Київській школі. Будучи на вихованні, подружився з одним вихованцем тієї ж сім’ї, називав його «братом», бо були ніби рідні по крові. Окрім навчання, хлопці разом займались на секціях бойових мистецтв і спортивних єдиноборств, де Сергій отримав 1-й юнацький розряд.
Після закінчення школи БУРБЕЛО Сергій навчався на «зварювальника», а його названий брат присвятив своє життя спорту та їздив на змагання за кордон.
Старша рідна сестра усі ці роки намагалася знайти Сергія, але всі зусилля були марними. Коли хлопцю було 17 років, випадково Олена Поліщук (дівоче - БУРБЕЛО) побачила брата в соціальних мережах. Повідомивши чоловіка Юрія Володимировича та свекруху Терезію Карлівну, вирішили їхати в Київ на зустріч із сім’єю, яка на той час виховувала Сергія, щоб дізнатись про долю юнака. Після довгих розмов домовились, що Сергій переїде в місто Красилів, де проживатиме разом із сім’єю сестри Олени.
Незважаючи на переїзд, Сергій БУРБЕЛО завжди підтримував зв'язок із своїм названим братом.
Одного разу після завершення Міжнародних змагань з карате у Польщі представник рф наніс удар названому брату ногою в хребет, після чого той залишився на все життя прикутий до ліжка. Вже з того часу Сергій зненавидів росіян.
Терезія Карлівна згадує: «У мене внучка на декілька років менша за Сергія, вона називала мене бабусею, і він повторював, теж мене так називав. Але я любила Сергія як рідного внука! Він був золотою дитиною, завжди був слухняний, допомагав.. Любив тварин, навіть спав з котами. Був дуже працьовитим, разом з Оленою їздив в Польщу на заробітки…».
Після останньої поїздки Сергій захотів залишитися в Україні та шукав роботу на Батьківщині. Коли йому виповнилось 19 років, чоловік сестри Юрій Володимирович запропонував: «Сергію, можеш піти працювати в село Волиця (Красилівської ТГ), я домовлюсь, але потрібно пройти медичну комісію…».
Юнак одразу погодився, але замість пройденої комісії хлопець пішов добровільно написати заяву для укладення контракту на проходження військової служби.
Згодом Сергія БУРБЕЛА відправили у місто Львів, де 4 місяці він проходив підготовчі навчання у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді (80 ОДШБр, в/ч А0284, пп В3720).
Після закінчення навчань під командуванням командира роти 80-ї десантно-штурмової бригади Олега Перегуди (позивний «Скіф») Сергія з побратимами відправили в селище Піски Покровського району Донецької області, де періодично відбувалися артилерійські удари. Там Сергій отримав поранення і контузію.
Сергій БУРБЕЛО був справжнім патріотом, вірним і відданим військовій справі, тому став для командира правою рукою.
З початком повномасштабного вторгнення бої за Піски ставали важчими. ЗСУ довго обороняли територію селища, зазнавши втрат. Після повної окупації села бригаду перевели на Луганщину, а згодом – в село Богородичне, де командир Сергія, боронячи свою землю, в червні 2022 року, один із перших віддав своє життя за майбутню перемогу.
Зі спогадів Терези Карлівни: «Коли Сірьожка приїжджав на ті декілька днів, то старався у всьому допомагати. Я ще казала:
- Може будеш вдома, в тебе ж закінчився контракт?
- Я хочу бути військовим! – відповідав він мені.
- А де ж твої ордена, нагороди? – запитала я.
- Я не воюю за ордени, я воюю за вас і за Україну».
Після втрати командира, Сергія перевели до Житомирської області, де з липня по жовтень 2022 року він проходив перепідготовку та підвищення кваліфікації в 199-й навчальному центрі (199 НЦ, в/ч А2900). По закінченню отримав сертифікат «Суміщена підготовка командира відділення головного сержанта взводу» та став командиром 1-го аеромобільного відділення 3-го аеромобільного взводу 8-ї аеромобільної роти 3-го аеромобільного батальйону.
Батальйон, у якому Сергій був командиром, виконував бойові завдання у Київській, Житомирській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Донецькій областях, але, як справжній Захисник, ніколи не жалівся рідним.
Зі спогадів сестри Олени: «Сергій був завжди в якомусь «пеклі». Одного разу їх відправили в Соледар і півтора місяці не було зв’язку, ми дуже переживали, навіть почали пошуки Сергія, та, на щастя, 23 лютого брат вийшов на зв’язок, з ним було усе добре, їм вдалося вибратися. У хлопців було декілька днів перерви на третій лінії оборони, але 28 лютого 2023 року Сергій не так як завжди відправив голосове повідомлення: «Мене відправляють в Бахмут, зв’язку не буде….».
Зі спогадів Юрія Володимировича, чоловіка сестри Сергія: «Ми з Оленою саме були в Польщі на роботі, 1 березня дочка подзвонила до жінки і сказала: - Сірьожа загинув…, бо один із побратимів, хлопець з яким Сергій підписував контракт, виставив фото та підписав «Спочивай з миром!». Ми того ж дня зібрали речі і поїхали в Україну. 2 березня відразу почали пошуки, дзвонили у військомат міста Красилів, шукали зв’язки з волонтерами, побратимами. Через 3 дні один з військових сказав, що «50 на 50», бо їх було 22, а вийшли з-під обстрілів 20, що точно ніхто не знає, чи він загинув чи поранений, сказав, що постарається дізнатись. Вже пізніше нам повідомили, що Сергій ще з одним побратимом під час ворожого артобстрілу, прикривши 20-х побратимів, героїчно віддали своє життя за свободу. Коли наші військові змогли через декілька годин знову відвоювати територію, то побачили, що Сергій та ще один воїн вбиті: російські війська не залишили жодного шансу на життя, зробивши контрольні вистріли».
3 березня працівники Красилівського районного військового комісаріату сповістили про загибель старшого солдата.
Герою назавжди 23…
Загинув Сергій Олександрович БУРБЕЛО 1 березня 2023 року в результаті артилерійського обстрілу противником, в районі населеного пункту Бахмут Бахмутського району Донецької області.
7 березня 2023 року жителі Красилівської та Щиборівської громад гідно зустріли молодого Героя живим коридором, вшанували світлу пам’ять Захисника та провели його в останню путь.
За бажанням рідних поховали Воїна на кладовищі с. Щиборівка.
Указом Президента України №599/2023 від 9 серпня 2023 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку – старшого солдата БУРБЕЛА Сергія Олександровича представлено до нагороди орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни Сергій БУРБЕЛО нагороджений (посмертно) нагрудним знаком «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади».
Сьогодні секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ та заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Марина СЛОБОДЯНЮК вшанували подвиг нашого Захисника, який воював за мир, за Україну, за нас, поклавши квіти на могилу Воїна та схиливши голови в хвилині мовчання.
Сергій БУРБЕЛО назавжди залишиться в серці кожного з нас, як приклад патріотизму, незламності духу, добра, самопожертви та безмежної любові до України.
Вічна слава та шана Герою, який до останнього ціною власного життя захищав рідну землю…
