ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні в селі Дружне вшанували пам'ять Героя-земляка Руслана ЯЮСА, старшого сержанта 23-го мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади, який загинув 6 березня 2015 року на військовому полігоні під Запоріжжям.
Руслан Степанович ЯЮС народився 19 листопада 1980 року у селі Дружне Хмельницького району Хмельницької області у багатодітній сім’ї робітників Степана Трохимовича і Євгенії Олександрівни ЯЮСІВ.
У сім’ї ЯЮС росли та виховувалися п’ятеро дітей: старший брат Олександр, дві сестри Людмила та Лариса, наймолодша – Наталя, Руслан був четвертим.
Євгенія Олександрівна згадує: «Змалечку був надто спокійний. В школі нікого не ображав. Ріс Руслан добрим, співчутливим. До сестер і до нас добре відносився. Дуже любив батька, допомагав йому по господарству».
Степан Трохимович завжди говорив молодшому сину: «Будь чесним, справедливим, нікого не обманюй». Тато привчав Руслана змалечку до сільської праці та й сам любив допомагати мамі працювати на городі. Батьки тримали кроликів, тож Руслан доглядав за ними. Будучи маленьким, влітку рвав траву руками, а згодом косив косою, щоб нагодувати їх.
У вільний час від уроків та роботи по господарству брав м’яча, купленого батьками, біг на вигін, щоб пограти футбол разом з друзями. А ще, як усі хлопчаки, з вудочкою у руках, любив ходити на риболовлю до сільського ставка, річки Случ, звідки повертався з уловом.
Навчався добре. У 1996 році закінчив Дружненську загальноосвітню школу. Хлопець з дитинства знав ціну шматочка хліба, адже привчений до нелегкої хліборобської справи.
Після школи Руслан вибрав робітничу професію та пішов навчатися у Хмельницьке вище професійно-технічне училище № 25 за спеціальністю «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування», де отримав кваліфікацію регулювальника радіоелектронної апаратури та приладів.
По закінченню училища Руслана призвали до лав Збройних Сил України. Строкову службу розпочинав зв’язківцем у портовому курортному місті Євпаторія, згодом був переведений у м. Черкаси.
Після служби працював на ВАТ «Красилівський машинобудівний завод» (АТ «КРАСИЛІВСЬКИЙ МАШЗАВОД»), товариствах «Завод «Атонмаш». Після одруження переїхав в с. Кременчуки, де проживав разом із дружиною Мирославою і, щоб бути ближче до сім’ї, знайшов роботу у товаристві «Старокостянтинівцукор».
З 2013 року працював електромонтером ПАТ «Антонінське ХПП».
24 березня 2014 року Руслана ЯЮСА призвали у Збройні Сили України.
Свою службу розпочав у військовій частині міста Старокостянтинів, де протягом 6 місяців проходив навчання. Йому випало служити у званні старшого сержанта старшим оператором протитанкового взводу вогневої підтримки 23-го мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.
За період військової служби Руслан Степанович мав усього одну відпустку, яка тривала 3 дні, після якої солдата відправили на постійне місце військової служби в місто Запоріжжя.
Перебував у зоні АТО під Маріуполем, незадовго до загибелі його перевели у місце постійного базування батальйону на військовий полігон «Близнюки» під Запоріжжям.
Мама каже: «Його перевели на полігон через те, що 15 березня він мав демобілізуватися. Але приїхав додому раніше… 13 березня, у труні. А не стало його 6 березня».
Євгенія Олександрівна доповнює: «Коли потрапив в АТО, телефонував мені щодня, заспокоював. Останнім часом обороняв Маріуполь. Зрозуміло, що телефоном багато розповісти не міг та й не можна було про все говорити. То ми вигадали слова-шифровки».
Зі спогадів мами: «Востаннє з ним розмовляла 5 березня, у четвер, увечері. Він сказав: «Якщо завтра зв’язку не буде, не переживай, нічого страшного». Я цілу п’ятницю його набирала — вмикався автовідповідач, у суботу, неділю — те саме. А у понеділок прийшла сільський голова і повідомила, що Руслана нема, за ним поїхали...».
6 березня, близько третьої години ночі, у казармі на військовому полігоні «Близнюки» виявили мертвого військового 1980 року народження. Ним виявився Руслан ЯЮС. У нього було ножове поранення грудної клітини, від якого він і помер – таке повідомлення надійшло рідним.
Зі слів Євгенії Олександрівни: «Були різні версії загибелі сина. Серед них і версія самогубства, хоч у документах цього не вказали. Але, пропрацювавши 24 роки санітаркою у лікарні, знаю, що, коли привозили самогубцю, то в документах саме це й написано. Нам же дали висновок із зазначенням, що помер від проникаючого поранення у серце. Скажіть, може людина сама собі точним ударом засадити ножа у серце? Він що, хірург чи різник? Казали, що він був нетверезим... Але про це у лікарському висновку ані слова. Не вірили у версію самогубства ні сільський голова, а ні інші односельці. Один з мешканців села разом із Русланом служив, разом за кілька днів мали повернутися додому. Він приїхав у рідне село, якраз на похорон друга, встиг. Розповідав, що Руслан відзначався відповідальністю, дуже чекав того дня, коли зможе повернутися у рідне село.
Волонтери, які забирали Руслана із Запоріжжя, дещо дізналися про останній день життя нашого сина, - розповідала мама. – «Він і ще кілька бійців стояли на варті. І на них напали – хотіли відібрати зброю. Хлопці не дали. Тоді загинули п’ять чоловік. На кладовищі ми бачили, що у Руслана було побите лице та порізані руки, але що там насправді сталося, ми так і не дізнаємося».
Батьки довгий час намагалися повернути добре ім’я свого сина, довести, що він загинув, захищаючи свою країну. Та й у документі, який отримали з військової частини, значиться: «Загинув при виконанні обов’язків військової служби».
Власних дітей у Руслана не було, але дуже любив племінників, особливо Владиславу, дочку сестри Наталії. Служивши на Сході, надсилав батькам гроші та попросив купити дівчинці планшет про який вона мріяла. Гаджет Владиславі таки купили, тепер це у неї останній подарунок від дядька.
Загинув старший сержант 6 березня 2015 року.
13 березня 2015 року за бажанням рідних Руслана ЯЮСА поховали на його батьківщині у селі Дружне.
Сьогодні секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ, керуючий справами виконавчого комітету міської ради Тетяна РОМАНЮК та староста с. Дружне Валентина СЕМЕНЧУК відвідали могилу Руслана ЯЮСА в с. Дружне. Пам’ять вірного захисника Батьківщини вшанували хвилиною мовчання та поклали квіти до його могили.
Ми пам’ятаємо всіх, хто став на захист нашої держави, її суверенітет і територіальну цілісність у 2014 році, і дякуємо тим, хто захищає незалежність України сьогодні!
Вічна шана та вічна пам’ять Герою!
