ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 16 березня, минають сьомі роковини з дня загибелі на сході України нашого земляка– старшого солдата Миколи ГРАБАРЧУКА (позивний "Кока"), артилериста мінометної батареї, жителя с. Печеське.
Народився 7 серпня 1996 року в селі Печеське, Красилівської МТГ Хмельницької області.
У 2011 році закінчив 9 класів місцевої школи. Вступив до Хмельницького професійно-технічного училища №4, яке закінчив у 2015 році за фахом «маляр-штукатур».
Захоплювався риболовлею, полюванням, любив ремонтувати техніку, займався спортом, найбільше подобався футбол та волейбол, а ще обожнював бійцівських собак.
Разом з батьком працював на будівельних роботах у своєму селі. Допомагав зводити будівлю недільної школи на території Печеської церкви. Був надійним та вірним другом, душею компанії, з його обличчя ніколи не сходила посмішка.
Віра Іванівна, бабуся Миколи ГРАБАРЧУКА, розповідає: «Особливих клопотів з хлопцем не мали, вдома був гарним помічником. У нас так заведено: потрібно щось зробити – роби. Не було навіть слів таких, як “не хочу” і “не буду”. Працював вдома, допомагав усім, хто просив: гичку привезти чи траву викосити… У його батька золоті руки, за що не візьметься, зробить, особливо в будівництві. З ним і Коля змалку працював, та швидко всього й навчився».
Близькі та друзі згадують, якою б метою не задався Микола, завжди її досягав. Так сталося і з його мрією піти стежками дідуся й стати військовим. Ні батьки, ні друзі переконати Миколу в його рішенні не змогли.
«Приїхав у гості мій Колюня. Підійшов, обійняв за плечі:
– Бабусю, я підписав контракт, йду служити…
– Синку, що ж ти наробив? Навіщо нам той контракт, навіщо тобі ті гроші?
– Бабусю, я так вирішив. Завтра їду. І додав: – Я їду Україну захищати!» – згадує бабуся.
У вересні 2016 року пройшов підготовку у навчальному центрі в Старичах Львівської області, потім була недовга служба у військовій частині в Рівному, а з початку грудня – передова.
Старший солдат, артилерист мінометної батареї 14-ї окремої механізованої бригади.
Під час служби зарекомендував себе відповідальним, надійним хлопцем та бійцем.
Незважаючи на молодий вік, юнак був прикладом для своїх товаришів.
«16 березня 2017 мені виповнилося 65 років,– продовжує розповідати Віра Іванівна,– вітали усі родичі, односельці, проте найдорожчим для мене було вітання онука, який зателефонував в обідню пору. Побажав щастя і здоров’я, але цього разу говорив коротко, кудись поспішав.
17 березня увесь день я перебувала у тривозі, у передчутті чогось недоброго. Вранці у вікно крилами вдарився ворон. Сприйняла це як недобру звістку про себе, бо саме збиралася у лікарню. Коли вже була в кабінеті, зателефонували з сільської ради, запитали про Колю, але нічого не пояснили.
Зовсім молодим, у двадцять з гаком, пішов воювати мій онук — золота дитина, завжди підтримував мене, піклувався. Крізь розпач сліз сподіваюся, що рідна кровинка загинула не марно».
Ввечері, 19 березня, незважаючи на пізню годину, з поминальними свічками, навколішки, люди зустрічали загиблого Героя.
Жалобна колона пройшла центральними вулицями міста Красилова в напрямку малої батьківщини Миколи.
«А потім був похорон. Багато людей зійшлася попрощатися. Дивилася на таке рідне обличчя і не могла повірити, що бачу його востаннє. Мій синочку, дорогенький, як же ти не вберіг себе? Хлопці, які супроводжували Колю, розповіли, що ворожа міна дістала дев’ятьох: двоє, у тому числі Коля, загинули, ще семеро перебувають у шпиталі. Осколок влучив просто в серце і смерть настала миттєво… Минає час, але Колюня назавжди в моєму серці. Важко змиритися та усвідомити, що більше ніколи мій онук не переступить порогу, не засміється, не попросить спекти улюблених пиріжків. Його немає, пішов у вічність, а я так мріяла побавити його діточок… Пішов і не приходить навіть у снах…»,– ділиться Віра Іванівна.
Поховали Героя з усіма військовими почестями 20 березня 2017 року в рідному селі Печеське, біля дідуся.
Сьогодні, в день смерті Миколи, секретар міської ради Ірина Морозович, керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Романюк, діловод с. Печеське Тетяна Остапчук разом з бабусею Вірою Іванівною, директором місцевої школи та завідуючою дитячим садочком вшанували світлу пам'ять Героя, поклавши квіти до його останнього місця спочинку.
Миколі ГРАБАРЧУКУ назавжди двадцять…
Він любив свою Батьківщину, любив життя, мріяв про щасливе повернення до рідної домівки, складав плани на майбутнє. Та їм не судилося збутися…
Вічна Пам’ять і Слава старшому солдату ГРАБАРЧУКУ Миколі Олеговичу та усім полеглим воїнам, які до останнього подиху життя захищали рідну Україну і кожного з нас!
Пам’ять про Героїв ми будемо берегти вічно!
