ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 19 квітня 2024 року, минає перша річниця з дня загибелі в російсько-українській війні одного з найкращих синів нашої країни старшого солдата, техніка-лінійного наглядача польового вузлу зв'язку – Юрія СІКАЛЮКА.
Народився Юрій Петрович в звичайній селянській родині 18 жовтня 1970 року в с. Чепелівка Красилівської територіальної громади Хмельницької області.
В сім’ї СІКАЛЮКІВ росли і виховувалися двоє дітей – син Юрій та донька Лариса.
З дитинства Юрій був привчений до сільської праці, доглядав худобу, коли батьки були на роботі.
«Юрій любив кролів. У нас в господарстві було шістдесят кроликів. Він сам їх доглядав, – розповідає мама Галина Андріївна. – А ще він допомагав мені на фермі та в городі. Влітку пас корову. У нас в господарстві був кінь, то Юра завжди його годував, розчісував гриву, їздив на ньому верхи та навіть купав».
Юрію подобалось їздити на велосипеді, який йому купили батьки, і частенько він на ньому їздив до лісу. Не раз брав із собою сестричку Ларису.
З 1978 року навчався в місцевій Чепелівській середній школі.
Закінчивши 10 класів, вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського радгосп-технікуму на спеціальність зоотехнік (нині Кам’янець-Подільський фаховий коледж ПДАТУ).
14 листопада 1988 року зовсім юного хлопця було призвано до лав Радянської армії.
Після закінчення служби в армії, в 1990 році, продовжив навчання у технікумі, а в 1992 році здобув професію зоотехніка.
У роки своєї юності Юрій Петрович покохав гарну дівчину Ганну Іванівну з Чемеровеччини, яка також навчалася разом із ним в групі.
7 березня 1992 року став з нею на весільний рушник, а після одруження та закінчення радгоспу-технікому молода сім’я повернулася в рідне село чоловіка Чепелівку. Щоб забезпечити сім’ю матеріально. Того ж 1992 року, почав працювати у колгоспі «Правда» (з березня 2000 року сільськогосподарський виробничий кооператив) техніком штучного осіменіння корів. Тут чоловік віддано трудився 10 років. Займався бджолярством, багато років тримав пасіку.
Згодом Юрій Петрович звільнився та пішов працювати у місто Хмельницький штукатуром.
Юрій СІКАЛЮК любив життя, людей та свою кохану дружину. Він був вдячний Ганні за те, що подарувала йому двох синів – соколів – Ігоря та Богдана. Сім’я була віруючою. Подружжя жило у злагоді та вірності, виховували синів в любові до віри та Церкви.
У 2014 році розпочалася антитерористична операція на сході України (АТО) і Юрій Петрович, покинувши мирну роботу штукатура, не вагаючись, добровільно став на захист України, і робив все можливе для визволення рідної землі.
Згодом повернувся в рідну Чепелівку, де разом із сім’єю мріяв про мирне, світле та щасливе майбутнє.
В 2017 році влаштувався на роботу на Красилівський агрегатний завод, щоб мати змогу забезпечити сім’ю. Там пропрацював майже 5 років.
Але 2022 рік розвіяв плани про мирне життя… Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, 26 квітня 2022 року, Юрія СІКАЛЮКА було призвано до лав Збройних Сил України. Був завжди поміркованим та відповідальним, сумлінно та добросовісно виконував бойові завдання. Завжди воїн намагався допомогти своїм побратимам, підтримати добрим заспокійливим словом, щирою порадою, і якщо потрібно, то і фізично.
Достойний приклад показував товаришам по службі, не боявся ніяких труднощів, вселяв їм віру у перемогу.
Дружина пригадує: «Останній раз він зателефонував, не думалось навіть, що таке може трапитись, що це остання розмова, що більше ми його не побачимо... Це було пів на одинадцяту дня. Ми з ним поговорили по телефону через «вайбер». Він був зв’язківцем і завжди хотів не лише чути, а й бачити. І коли ми говорили, я помітила, що він не такий як завжди, переживав та сказав, що мають переїжджати. Потім близько 12:00 ще до сина подзвонив, поговорив».
Зі сльозами на очах, доповнює: «Ми, коли раніше говорили, то він дзвонив до нас першим, так як до нього не можна було дзвонити. Ніколи нічого не розповідав, лише нас розпитував, що у нас? А того дня він сказав: «Подзвониш до мене….»,– але я так і не додзвонилась…. Ми домовились о 19:00, але в слухавці чула, що абонент не в зоні доступу. Ми довгий час не могли додзвонитись, вже потім побратими сказали, що Юрія не стало ще о 13:00 того ж самого дня, коли відбувся останній дзвінок до рідних».
Згодом для рідних надійшло прикре сповіщення про те, що їх син, чоловік та батько загинув під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Бахмут Донецької області…
Зі слів дружини: «Ми прожили в сімейному шлюбі 31 рік, я думала, ми теж доживемо, як і наші батьки, до «золотого весілля», але нам не судилось. Так Бог вирішив, кому раніше, кому пізніше – на все Божа воля. Хто знає, можливо якби не війна, то прожив би довше...».
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни Юрія СІКАЛЮКА нагороджено нагрудним знаком «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» (посмертно).
Всеукраїнське об’єднання «Ми – українці» у січні 2024 року нагородило Юрія Петровича орденом «Хрест Героя» (посмертно).
Сьогодні секретар міської ради Ірина МОРОЗОВИЧ, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Марина СЛОБОДЯНЮК разом з діловодом с. Чепелівка Марією ВАСИЛЬЧУК та рідними Юрія СІКАЛЮКА вшанували подвиг нашого Захисника, який воював за мир, за Україну, за нас, поклавши квіти на могилу Воїна в селі Чепелівка, та схиливши голови в хвилині мовчання.
Юрій СІКАЛЮК назавжди залишиться в серці кожного з нас, як приклад патріотизму, незламності духу, добра, самопожертви та безмежної любові до України.
Вічна слава та шана Герою, який до останнього подиху захищав рідну землю…
