ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 11 липня, перша річниця з дня загибелі військовослужбовця, одного з найкращих синів України, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину та народ – солдата Андрія ЛЯШУКА.
ЛЯШУК Андрій народився 13 лютого 2000 року у селі Нові Серби Ємільчинського району Житомирської області.
З народження Андрій мав проблеми зі здоров’ям. Мама, Олена Володимирівна, до 3-х років щоденно відвідувала лікарні, аби Андрійко був здоровим та жив повноцінним життям.
Так склалися обставини, що мама разом із дітьми була змушена переїхати у Київську область до рідного брата, де тривалий час мешкала у місті Кагарлик Київської області Обухівського району.
Андрій навчався в Кагарлицькій ЗОШ № 2 ім. В. П. Дашенка Хлопець завжди мріяв бути військовим, цікавився зброєю. Тому після закінчення 9-ти класів Андрій вступив у Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Мрія завжди бути одягненим у військову форму тоді не здійснилася: через стан здоров’я мами хлопець відмовився від подальшої військової служби.
Також з дитинства юнак цікавився рибалкою. Тому довго вдома не затримався, адже розумів, що він чоловік та повинен допомагати забезпечувати сім’ю. Тому Андрій влаштувався працювати охоронцем у рибгоспі в с. Липовець неподалік бази відпочинку «Маєток».
Олена Володимирівна виховувала трьох мужніх Героїв сама, але ніколи не розділяла любов між братами. Завжди піклувалася та любила хлопців однаково. Хлопці у свою чергу були дуже дружніми, підтримували один одного у будь якій ситуації.
У 2015 році за сімейними обставинами Олена Володимирівна переїхала у місто Красилів. Почала працювати на підприємстві «Домашній хліб». Згодом, у 2018 році до Красилова переїхав і Андрій, але затримався ненадо́вго та разом із подругою мами поїхав у Польщу, де понад 3 місяці працював на м’ясокомбінаті.
Повернувшись в місто Красилів довго без роботи не сидів. Олена Володимирівна допомогла сину працевлаштувався вантажником на підприємство «Домашній хліб».
Родина для Андрія завжди була на першому місці. Він мріяв одружитися та мати свою повноцінну сім’ю, дітей. Хотів жити окремо, мати власний будинок, автомобіль.
Незабаром на підприємстві юний хлопець зустрів своє кохання – красуню Валентину. Після тривалих зустрічей молода пара почала винаймати житло та жити окремо.
22 серпня 2021 року Валентина ощасливила Андрія - народила маленьку принцесу Марту. Хлопець не міг натішитись донечкою, він дуже любив її, адже вона точна його копія. Сім’я проживала у цивільному шлюбі, але це не було завадою бути щасливими та будувати плани на майбутнє…
З початком повномасштабного вторгнення найстарший із братів, Ігор пішов захищати Батьківщину від ворога. Андрій разом з братом Миколою, незважаючи на заборони медиків, добровільно стали на захист рідної землі та уклали контракт із Збройними Силами України.
Одразу після укладання контракту братів спрямували в одну бригаду та відправили на військові навчання. Спочатку Андрій та Микола перебували у 169-му навчальному центр імені князя Ярослава Мудрого, відомий як навчальний центр «Десна». Згодом бригаду перенаправили у 199-й навчальний центр в/ч А2900. Брати були завжди разом. Постійно були на зв’язку із найстаршим братом Ігорем. Андрій мав можливість частіше телефонувати до мами, до Валентини. Через відеозв’язок він милувався своєю донечкою. Тут же, на навчаннях, Андрій знайшов багато друзів.
Після тривалих навчань та підготовки, бригаду, в якій служили брати, відправили в самісіньке пекло Донецької області. Разом із бойовими побратимами вони нищили ворога та гнали геть із рідної землі. Все рідше Андрій телефонував до рідних, більше надсилав короткі повідомлення: «В мене все добре»! Якщо бригада мала іти в наступ, то повідомляв скільки часу не виходитиме на зв’язок.
Зі слів мами: «За декілька днів до страшної звістки, мені снилися дивні сни, але якогось особливого значення я не придавала. І одного дня, найстрашнішого дня, подзвонив Ігор, найстарший син, запитав чи я сама вдома, та сказав піти до сусідів і дати телефонну слухавку. Я так і зрозуміла, що щось сталось, але зробила як він попросив. Син не знав, що я включила гучномовець, і сказав до сусіда:
- Викликайте швидку. В нас загинув брат.
Я не могла повірити та відразу побігла у міську раду. До мене вийшла міський голова та відразу прибув військовий комісар, які підтвердили страшні слова сина.
Мені синочка дуже не вистачає. І здається, що от-от закінчиться клята війна і він прийде. Я би зараз усе віддала, аби він прийшов живим. Тепер Андрійко мені не часто сниться, більше уві сні приходить до брата, розмовляє з ним».
Миколі, братові з яким служив Андрій, важко говорити, адже це все сталося на його очах. Чоловік не хоче пригадувати той страшний день, коли майже усі з бригади загинули. Він і сам дивом залишився живий.
Андрій ЛЯШУК навідник 1-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового взводу 2-ї десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону військової частини А 0224 з позивним «Бармен» мужньо та з честю виконував військовий обов’язок до останнього подиху.
Указом Президента України від 19 жовтня 2023 року № 698 за особисту мужність і самовіддані дії виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата ЛЯШУКА Андрія Юрійовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Сьогодні міський голова Ніла Островська разом із секретарем міської ради Іриною Морозович, рідними та близькими Андрія ЛЯШУКА відвідали могилу Героя та вшанували його пам`ять хвилиною мовчання.
Захищаючи кожного з нас, Андрій ЛЯШУК віддав найцінніше — своє молоде ЖИТТЯ.
Герой загинув у бою за РІДНУ УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ!
Вічна пам'ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
