Вічна пам’ять Герою-земляку!
Сьогодні, 1 жовтня 2024 року, минає друга річниця з дня героїчної загибелі нашого земляка, уродженця с. Слобідка-Красилівська, старшого солдата Збройних Сил України 25 ОПДБр, навідника Валерія ГУРСЬКОГО.
Народився Воїн 5 жовтня 1984 року в с. Слобідка-Красилівська.
Зі спогадів брата Віталія: «Валерій на 7 років молодший за мене. В дитинстві він був набагато спокійніший, ніж я. А так як я старший, то батьки на мене спокійно лишали брата, поки займалися господарськими справами. У 1991 році Валерій пішов до 1 класу Слобідко-Красилівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Йому подобалося навчатися в школі, гарно декламував вірші, брав участь у художній самодіяльності. Навіть грав головну роль у виставі «За двома зайцями». Любив уроки фізичної культури, образотворчого мистецтва, музичного мистецтва».
Любов Володимирівна, класний керівник Валерія, доповнює: «Валерій Гурський був дисциплінованим учнем, мав багато друзів. Життєрадісний, доброзичливий, скромний, працелюбний, охайний, привітний, вихований. Навчальні досягнення були на достатньому рівні. Добре запам’ятовував учбовий матеріал. На уроках завжди активний, допомагав товаришам. До виконання громадських доручень ставився дбайливо. Навчаючись у 9 класі, ходив до Красилівського костелу на курси гри на гітарі і з того часу почав писати вірші. Закінчив 9 клас у 2000 р. І ще багато можна сказати гарних слів про Валерія. Він був творчою дитиною».
Матуся продовжує оповідь: «Будучи бардом, брав участь у конкурсах, де займав призові місця. 17-18 листопада 2000 р. у м. Шепетівка був нагороджений Почесною грамотою переможця обласного фестивалю – конкурсу авторської (бардівської) пісні «Ваш вихід, маестро!». 26 грудня 2000 р. Хмельницька обласна державна адміністрація висловила подяку Валерію з побажанням розвивати здібності та неоціненний дар – талант на благо Подільського краю та славу України. З 2000-2003 р. син навчався в Красилівському ПТУ, де обрав спеціальність «Слюсар ремонту колісних транспортних засобів». Навчання закінчив з відзнакою. Він у мене був дуже працьовитим хлопчиком: допомагав поратись у господарстві (були корови, телята, кури, свині), у десятирічному віці вже допомагав в колгоспі сапати буряки. Після закінчення ПТУ працював декілька років у магазині «Панорама». А згодом, у 2007 році, зі старшим сином поїхали на заробітки в м. Київ. Так і до початку війни Валерій працював на будівництві: утепляв будинки».
А ще брат згадує: «Валерій дуже гарно малював. Його роботами були і портрети, і пейзажі. З 14 років почав займатися важкою атлетикою. За браком коштів самостійно виготовив штангу і гантелі. Крім того відвідував гурток бойових мистецтв у ЗОШ №5 м. Красилів. Багато років ми з братом їздили по заробітках і заняття спортом допомогло йому у роботі. У травні 2008 року в нашій родині сталося горе – помер батько Микола. Це була для нас важка втрата. І у цьому ж році Валерій у Києві познайомився зі своєю майбутньою дружиною Альоною Ковтуневич. У 2009 одружився, а в 2010 народився син Артем.
З повномасштабним вторгненням Росії В Україну Валерій, не чекаючи повістки, пішов у військкомат. 15 червня 2022 року добровольцем пішов на війну в складі 25 окремої повітряно-десантної Січеславської бригади м. Дніпро. Мамі, щоб не переживала, ми з братом не зізнавалися де насправді знаходиться Валерій. Казали, що він на військових навчаннях. Тільки згодом я уже їй все розповів. З червня по серпень 2022 р. перебував на навчаннях у Старичі Львівської області. В серпні 2022р. бригада переїхала в м. Ізюм Харківської області, де були до кінця вересня. Мені брат часто телефонував і казав, що все в нього добре. Що після закінчення війни хоче лишитися військовим. 26 вересня написав дружині і попередив, що, можливо, кілька днів не буде на зв’язку, бо їдуть виконувати бойове завдання. Це було останнє повідомлення… Передчуття були не хороші… Мамі була в тривозі, бо снилися погані сні… І таки прийшла погана звістка: бригада Валерія, переміщуючись на Лиман, в Краматорському районі потрапила під артилерійський обстріл. Життя брата обірвалось…Причина смерті: ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків, роздроблення тулуба і кінцівок. Не дожив брат 4 дні до свого 38-річчя. Майже 6 місяців пройшло від загибелі брата поки вдалося ідентифікувати тіло по тесту ДНК».
Валерій Гурський, позивний "Гура" - старший солдат ЗСУ 25 ОПДБр, загинув 1 жовтня 2022 року від отриманих поранень не сумісних з життям під час участі у бойових діях, обороні та стримуванні збройної агресії у Краматорському районі Донецької області – в с. Колдязі під Бахмутом. Залишилися мама, брат, дружина і син.
Мама зі сльозами на очах доповнює: «Сповістив про загибель сина дядько дружини Альони 3 жовтня, а хоронили ми його 21 лютого на Черкащині, де він проживав з сім’єю. Уже після того, як нам повідомили про збіг ДНК. Пройшли 144 страшних дні з моменту загибелі і поховання Валерія. Дуже боляче. Я рано встаю, думаю: «А може в полоні», в обід думаю – «Може, поранений», а ввечері – «Напевно, загинув». І ось так ми постійно жили поки не підтвердили результати ДНК. Не дай Господь пережити комусь таке, яке пережили ми», - додала мама.
Похований Герой в с. В’язівки Вільшанської громади Шполянського району Черкаської області.
8 вересня 2023 року Гурському Валерію посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади».
На площі Незалежності встановлено металевий куб із портретом Гурського Валерія.
27 вересня 2023 року, напередодні Дня захисників та захисниць України, на фасаді сільського будинку культури в селі Слобідка-Красилівська.
Війна забирає найкращих. Але ми ніколи не повинні про них забувати, бо вони віддали за Україну найдорожче – своє життя…
