Вшанували пам’ять Героя-земляка
ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 12 жовтня 2024 року, минає рік з дня трагічної загибелі нашого земляка–солдата Івана ЮЗЮКА із села Сорокодуби.
Народився Герой 11 жовтня 1980 року. Радості батьків не було меж. Батько Єпіфаній Віталійович і мама Валентина Іванівна працювали в місцевому колгоспі імені Богдана Хмельницького. Які тоді були заробітки у колгоспників? Незважаючи на труднощі, в сім’ї народилося ще три дівчинки: Люда, Оксанка і Катя. Мама з татом постійно на роботі у колгоспі, тому Іванкові довелося швидко дорослішати, адже на його маленькі плечі лягло піклування про молодших сестричок, допомога батькам по господарству.
Час минав. У 1987 році Іван пішов у перший клас Сорокодубської початкової школи. Хлопчик був життєрадісним, жвавим. Навчання давалося Івану легко, все, що пояснювала вчителька, ловив на ходу. Після закінчення четвертого класу, в 1991 році, перейшов вчитися в Чернелівську середню школу.
У школі Іван навчався добре. Його щирості, оптимізму й непосидючості можна було позаздрити. Всі, хто його знав і, безпосередньо, класний керівник Ігор Васильович Петричук можуть розказати багато цікавих історій із шкільного життя Героя, які викликають приємні спогади про нього.
Мав Іван і творчі нахили. Натхненний своїм відомим земляком поетом-воїном Володимиром Булаєнком, він почав писати вірші, які справляли досить приємне враження і навіть друкувалися на шпальтах районної газети «Красилівський вісник». Поет Микола Мачківський, прочитавши їх, дав гарну оцінку, а під час проведення в с. Сорокодуби Булаєнківських читань подарував юному поету свою книгу «Сорокодуби» з авторським підписом та побажанням продовжувати писати.
Згодом був випускний. Перед хлопцем відкривалося багато шляхів. Знаючи, що батькам буде важко, коли він піде навчатися, юнак вирішив на деякий час залишитися в рідному селі. Спочатку працював різноробом, а потім, побачивши тягу Івана до техніки, керівництво відправило його навчатися на водія та тракториста. Так він отримав свою першу професію, але попрацювати не довелося.
2 грудня 1998 року Івана ЮЗЮКА було призвано на службу до Збройних сил України. Він був хлопцем міцної статури, тому його направили до міста Донецька в загін особливого призначення «Скорпіон». Та, на жаль, організм солдата не витримав фізичних навантажень, і 1 жовтня 1999 року за станом здоров’я він був звільнений з армії.
Іван дуже хвилювався через це звільнення, але треба було жити далі. Згодом на весіллі у друга хлопець познайомився з дівчиною Надею, яка йому дуже сподобалася. Їхні почуття виявилися взаємними, через деякий час пара побралася. Незабаром у молодій сім’ї народилася донечка Іванка. Ще зовсім юний батько зі всіх сил старався, щоб у родині був достаток. Брався за будь-яку роботу, навіть їздив на заробітки у чужі краї. Але так склалося в житті Івана, що шлюб з Надією розпався. Розлучилися без сварок, взаємних претензій один до одного, що дуже рідко буває. Вони просто залишилися друзями, кожен жив своїм життям, не забуваючи дарувати свою любов і тепло донечці.
Ваня деякий час залишався один, не шукав серйозних стосунків. Пробував себе на різних роботах, працював у Красилівській житлово-експлуатаційній конторі. Пізніше влаштувався на меблеву фабрику, де зустрів свою половинку Таню. Почуття до цієї жіночки були настільки щирими та сильними, що його не зупинило навіть те, що у неї вже була дівчинка Саша від першого шлюбу. Так Ваня знову став сім’янином і батьком, прийнявши Тетянину доньку Олександру як рідну. Незабаром в сім’ї з’явилося поповнення – Таня народила синочка Дениса.
Життя, здається, налагодилося. Подружжя, щоб частіше бути разом, влаштувалося на пекарню «Мамин хліб», а у вільний час допомагали мамі в селі обробляти городи, тримати худобу. Ваня навіть зайнявся бджільництвом. Цьому всьому потрібно давати раду, тому, щоб не марнувати час на добирання в Красилів на роботу, вирішив піти працювати в місцеве фермерське господарство «Сорокодуби». Планів було дуже багато: наведення порядку на присадибній ділянці, реконструкція житлового будинку, але все перекреслило страшне слово «війна».
Усі бажання відійшли на другий план – потрібно було боронити Батьківщину. Тому, отримавши повістку, 10 серпня 2022 року Ваня рішуче сказав: «Я піду». Можна було отримати відстрочку (і на те були вагомі причини), але чоловік стояв на своєму: «А хто, як не я?»
І так 11 січня 2023 року з укомплектованим рюкзаком і відважним серцем Іван вже стояв біля воріт військкомату. Воїн був направлений для проходження служби у військову частину А4674. Першим місцем служби солдата був Рівненський полігон. Під час навчання його призначили механіком – водієм танка. Іван дружив з технікою, тому дуже швидко бойова машина стала слухняною в його руках. Окрім того, на бойових стрільбах він показав відмінну влучність, а це вдавалося не кожному, тому рішення командира було перевести захисника навідником танка. Так день за днем у тренуваннях і відточенні майстерності проходили будні Героя.
Додому дзвонив, як тільки траплялася нагода. Про себе розповідав мало, натомість цікавився всім, що відбувалося в господарстві, розпитував про сільські новини. Іван розумів, що дівчатам важко без чоловічих рук, адже син – ще підліток, тому хотів хоч порадою підтримати рідних.
Незабаром частина була переведена на схід, Запорізький напрямок. Бої були дуже важкими. Наші Збройні сили в Запорізькій області перейшли у контрнаступ, а на вістрі штурму завжди були танки, їм найбільше діставалося. Це все було на передовій, а в телефонних розмовах з дружиною та мамою: «У мене все добре! Як ви?». Та материнське серце не обманути, воно відчувало, що син у небезпеці.
Настав день 11 жовтня 2023 року. День, коли Івану виповнилося сорок три роки. Зранку вся сім’я з нетерпінням чекала, коли він з’явиться у мережі, адже так хотілося привітати з днем народження, почути рідний голос. Але, на жаль, телефон мовчав. Важко
збагнути, що цей день став останнім в житті Героя.
Він служив навідником другого танкового взводу другої танкової роти танкового батальйону. Його військовий підрозділ брав безпосередню участь у наступальній операції, у значній битві прориву російської оборони на Запорізькому напрямку. ЗСУ артилерією та зенітно-ракетними військами завдають вогневого ураження по виявлених цілях противника, застосовують контрбатарейну боротьбу.
У цих запеклих боях в районі населеного пункту Мала Токмачка і поліг смертю Героя Іван Юзюк.
Івану ЮЗЮКУ назавжди 43 роки….
Міський голова Ніла Островська разом з секретарем міської ради Іриною Морозович, старостою Чернелівського старостинського округу Валентиною Поліщук, адміністрацією, вчителями та учнями Чернелівської гімназії та рідними і близькими Івана ЮЗЮКА вшанували пам'ять Героя хвилиною мовчання та поклали квіти до останнього місця його спочинку.
Подвиг Івана ЮЗЮКА залишиться у наших серцях як символ мужності та самопожертви в ім'я України!
Вічна слава та шана нашому Воїну-Захиснику
