ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
15 травня, перша річниця з дня загибелі військовослужбовця солдата Віктора Хабуди – одного з найкращих синів України, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину та народ.
Сьогодні міський голова Ніла Островська разом із секретарем міської ради Іриною Морозович відвідали могилу Воїна, поклали квіти та вшанували його пам`ять хвилиною мовчання.
Народився Віктор Миколайович на Хмельниччині, у селі Кульчини, закінчив середню школу, потім була служба в армії, після закінчення служби навчався у Хмельницькому профтехучилищі, здобув професію будівельника. Саме будівництво стало улюбленою справою всього його життя.
«Не можу усвідомити, що Віті немає, – пригадує рідний брат Василь, – не судилось дожити до 55-річчя. Саме в ці теплі травневі дні ховали мого брата, він віддав своє життя за нас, за мирну незалежну Україну. Наша родина проживала у селі Кульчини, батьки працювали у колгоспі, у родині нас п’ять братів, Віктор був наймолодший, з дитинства ріс тихим, життєрадісним, хорошим хлопчиком, ходив у школу, завжди залюбки виконував усі доручення старших, допомагав батькам по господарству. Багато років працював у колгоспі на будівельних роботах. Усюди, де б не працював брат, тільки хороші, позитивні слова вдячності чую від людей. Це дуже важка втрата для нашої родини, невимовний біль і розпач, сум на душі і гірке усвідомлення того, що більше не побачу, не обійму його… Світла пам’ять, назавжди у нашій пам’яті і серцях».
Коли хочеш запитати рідних про найболючіше, завжди довго думаєш, що саме і як… Телефонна розмова з сином Героя Миколою Хабудою була недовгою. Було зрозуміло з голосу, що біль втрати батька глибоко ранить йому серце і душу. Згодом у повідомленні син написав такі рядки :
Тату, важко в це повірити, що ти на небесах.
Як важко в те повірити, що ти не з нами,
Що я не можу більше підійти….
За руку знову привітатись,
Що більше поради не даси…
На серці біль, нестримний біль…
Словами не передати.
Ти став Героєм назавжди,
Тобою буду лише пишатись,
Ти в моєму серці назавжди,
Любити буду й пам’ятати…
«У мене все добре», – з сумом повторює слова дружина Героя Любов Микитюк, – так завжди говорив Вітя, незважаючи ні на те, в яких місцях і в яких умовах перебував, ні на стан здоров’я, ні на те, що насправді було важко. Останні його слова 15 травня «Все я йду, бо тут обстріл…». Більше на зв’язок не виходив. Увечері кілька моїх спроб дозвонитися до командира і прохання в повідомленні написати, чи все добре, виявилися марними. Не відповідали».
«Вчора був важкий день… дуже важка ніч… і зараз буде багато важкої роботи. Мої співчуття… Віті вже нема… Він був гарною людиною і загинув як Герой… Пізніше Вам зателефонують, я зараз на позиції». Сорок днів болю, сліз і запитань «Чому так?» минуло від того ранку, коли на мій телефон надійшло це повідомлення», – пригадує дружина.
Із 20 березня минулого року Віктор Хабуда був на посаді інспектора прикордонної служби третьої категорії. Черкаси, Рівненщина, Луганщина, Донеччина. Уже із перших днів служби завоював авторитет серед побратимів. Усюди, де він був, було весело і цікаво. У мирному житті мав неабиякий талант до будівництва. Багато було замовлень, усім, хто того потребував, допомагав. Мав багато друзів, які завжди могли на нього розраховувати. Будував плани на майбутнє, любив життя, мріяв… Але жорстока безглузда війна перекреслила все. 17 травня, саме у свій день народження, «повернувся» Воїн на Хмельниччину, а наступного дня – у рідне село Кульчини, назавжди…
Загинув 15 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Серебрянка, Бахмутського району, Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу. «Добрий, справедливий, щирий і безкорисливий, готовий завжди прийти на допомогу – таким залишиться Вітя у моїй пам’яті. Велика вдячність усім, хто прийшов, підтримав й усім, хто допоміг провести в останню путь Віктора. Щиро дякую Тобі, Вітя, за все. Вічна пам’ять, мир, спокій твоїй світлій душі», – продовжує дружина Люба.
«Низький уклін нашому Герою-захиснику, вічна пам’ять і слава, – говорить класний керівник Олена Мазур. – Минуло багато років з часу закінчення школи, це був 1986 рік… але, згадуючи про Хабуду Віктора, мого учня, не можу стримати сліз… Вітя був товариським, спокійним, відповідальним, позитивним, добре навчався. Серед однокласників мав повагу й авторитет, завжди міг прийти на допомогу і підтримати своїх друзів. Шкільні роки швидко пролетіли, Віктор знайшов своє призначення у житті, здобувши професію будівельника, будівельника з великої літери. Свою роботу виконував вміло й швидко, гарно й добросовісно. Багато односельчан вдячні йому за роботящі руки і добре серце. На жаль, війна забирає найкращих, з цим дуже важко змиритись, гірка правда розриває душу до болю. Віктор Хабуда назавжди залишиться у пам’яті вчителів, однокласників, друзів. Дякуємо Тобі, вічна слава і пам’ять у наших серцях».
«Янголи летять до неба, янголи, і повернути неможливо їх, життя як нитка, обірвалось…. втратили, ми пам’ятаєм всіх…» – слова цієї жалібної пісні неможливо слухати без кому у горлі, з такими ж словами болю звертається до нашого Героя Наталія Козак-Хабуда (двоюрідна сестра Віктора): «Наш Хабудка, наш Герой. Серце розривається, що гинуть наші найкращі хлопці. Скільки ще життів забере ця проклята війна? Вітя завжди залишиться в моїй пам’яті усміхненим, веселим, добрим душею. Скільки праці ти вкладав у наші будинки, де не глянь – побудовані тобою фундаменти, стіни, сходи. Майже немає у селі такого двору, де б ти не докладав рук: кому штукатурити, кому шпаклювати – нікому не міг відмовити. Усміхнений, добрий, щирий. «Чуєш-чуєш…» – твої слова… ти мав золоті руки і золоте серце, світла і вічна пам’ять про Тебе, брате! Ти пожертвував життям зради миру і свободи нашої країни. Спочивай з Богом».
Поховали Віктора у рідному селі Кульчини. У Героя залишилися дружина Любов, син Микола, брати Олександр, Василь, Леонід, Степан, рідні, друзі, побратими.
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, проявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни, 8 вересня 2024 року міський голова Ніла Островська вручила нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» рідним загиблого Віктора Хабуди.
Доземний уклін Герою, ім’я якого золотими літерами вписано в історію України.
