ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
15 травня, перша річниця з дня загибелі військовослужбовця солдата Бориса Мамчура – одного з найкращих синів України, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину та народ.
Сьогодні міський голова Ніла Островська разом із секретарем міської ради Іриною Морозович відвідали могилу Воїна, поклали квіти та вшанували його пам`ять хвилиною мовчання.
Борис МАМЧУР – Герой російсько-української війни, солдат, кулеметник, позивний «Дипломат». Народився 21 квітня 1983 року в місті Хмельницькому. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на східному напрямку у складі 111-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Зі спогадів мами Надії Олексіївни: «В дитинстві був спокійним хлопчиком, рано почав говорити, в сім місяців сказав «мама», а до року почав говорити реченнями. Я читала багато книг Борису. В рік і п’ять місяців пішов у садочок. Легко вдавалося вивчення віршиків на пам'ять, його дуже любили вихователі. В 1987 році сім’я переїхала в місто Красилів. В 1989 році Борис пішов у перший клас Красилівської ЗОШ №1 I-III ст. нині гімназія № 1. В цей період дитинства захоплювався малюванням. В 1998 році закінчив 9 класів. Найбільшим захопленням Бориса навчаючись у школі була техніка та електроніка. Ми з чоловіком постійно були на роботі, а Борис у кожну вільну хвилину допомагав по господарству, ремонтував вдома розетки і дрібну техніку, прибирав на подвір’ї… Син ходив в Красилівський будинок творчості та юнацтва на гурток картингу, де професійно займався ремонтом та конструюванням техніки: картів, мопедів, велосипедів.
Зі слів молодшого брата Костянтина: «Борис старший за мене на 6 років. Літні канікули ми з братом проводили у селі Великі Зозулинці в дідуся та бабусі. Любили ходити разом на риболовлю, майстрували арбалети та різні вироби з дерева. У гаражі, який розташований біля нашого будинку, він мав свої полички з інструментами, якими любив лагодити техніку, це йому приносило неабияке задоволення. Найбільше запам’ятався мені мій перший велосипед, якого Борис склав мені з трьох велосипедів, і в мене вийшов не такий як у всіх – нестандартний і оригінальний.»
Далі Костянтин мовчки переглядає фото і відео Бориса на своєму телефоні, дещо показує нам, в його очах бачимо тугу і біль за рідним братом.
Надія Олексіївна продовжує розповідати: «Після закінчення школи в 1998 році вступає у Красилівське професійне училище, де навчається будівельній справі і здобуває професію «Муляр – штукатур». 15 травня 2001 року вступив до лав Збройних Сил України. Проходив військову службу в 169 навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого (теп.) «Десна» – військова частина Збройних сил України, що спеціалізується на підготовці особового складу для різних родів Сухопутних військ України, де здобув посаду механік-водій бойової машини піхоти (БМП). Під час проходження військової служби його військова частина взяла участь у зйомках українсько-польського фільму «Богдан Хмельницький». Після проходження служби в сім’ї сталася трагедія, помирає батько – Мамчур Броніслав Людвігович і я залишаюся із синами сама. Пройшовши службу син їде на заробітки, щоб допомогти фінансово нашій родині…
Повернувшись з-за закордону поїхав до Києва працювати будівельником. Приймав участь над реконструкцією головної арени України НСК «Олімпійський». Останній час працював в українській приватній компанії з логістики «Нова пошта». Борис завжди знаходив час, щоб допомогти сусідам, знайомим та родичам»…
Особисте життя нашого Героя не склалося. Були довготривалі стосунки з дівчатами, але до одруження так і не дійшло. У липні 2023 року отримавши повістку Борис не задумуючись пішов у Красилівський районний центр комплектування та соціальної підтримки. Мама пригадує: «По стану здоров’я його постійно перенаправляли у різні підготовчі центри: Вінницю, Васильків, Київ, Десну, Львів, Кам’янець-Подільський, Рівне. Лишився він під Полтавою в навчальному центрі, там він був не довго. Під час відбору він добровільно пішов у автомеханізовану бригаду швидкого реагування, так як він механік-водій. Бригаду відправляли на підмогу у район Авдіївки та Куп’янська. Згодом бригаду переводять на Запорізький напрямок (населені пункти Оріхів та Роботине) – там Борис отримав першу контузію. На ротацію його перевели у Волинську область – виконувати військовий обов’язок на кордоні з Білоруссю. Згодом його батальйон було переведено на Донеччину, де він і загинув, як солдат кулеметник. Щодня телефонував мені та брату Костянтину. У коротких телефонних розмовах намагався підбадьорити рідних, розповісти щось приємне, ніколи не скаржився на умови. Остання відпустка була з 7 по 22 квітня 2024 року. 21 квітня 2024 року Борису виповнився 41 рік, було багато дзвінків від друзів, родичів та побратимів з привітаннями. Повернувшись після відпустки у частину на Волині його батальйон відправляють на спеціальне бойове завдання у Донецьку область. 2 травня вночі о 23год. 45 хв. був останній дзвінок сина мені на телефон… 15 травня у мене був день народження. Був гарний настрій, поганих передчуттів не було, пішла по справах до міста. Привітав син Костянтин, невістка Анастасія, родина, а від Бориса так і не дочекалася дзвінка... Тоді я подумала – напевне щось сталося… 16 травня працівники Красилівського районного військового комісаріату повідомили мені страшну для сім’ї новину про загибель сина».
Борис Мамчур вірний військовій присязі, героїчно загинув 15 травня, виконуючи бойове завдання на передовій позиції в районі безпосередніх бойових дій на Донеччині в населеному пункті Прогрес.
20 травня 2024 року жителі Красилівської громади «живим коридором» пам’яті та шани, навколішки, з державною символікою та квітами зустріли траурний кортеж із Героєм – Борисом МАМЧУРОМ. Зі всіма військовими почестями провели в останню дорогу Захисника України. Панахида за загиблим пройшла в Свято-Троїцькому храмі Православної церкви України. Прощання з Борисом відбулося на площі Незалежності біля пам’ятного знаку Героям України.
Низько вклоняємось Герою, солдату-кулеметнику Борису МАМЧУРУ, який героїчно загинув у бою з ворогом на Донеччині. Воїн собою захистив рідну землю, всіх своїх рідних та кожного з нас. Його жертовність, героїзм та сміливість ми будемо пам’ятати вічно.
Саме завдяки таким, як Борис, ми живемо і ми вільні. Герою назавжди 41…
Ім’я Бориса МАМЧУРА золотими літерами вписано в історію української держави та нашої громади і навіки у нашій пам’яті та наших серцях.
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, проявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни, 8 вересня 2024 року міський голова Ніла Островська вручила нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» рідним загиблого Бориса Мамчура.
Низько вклоняємось та висловлюємо щирі співчуття найріднішим Героя: мамі Надії Олексіївні та брату Костянтину.
