Вічна шана та памʼять Герою-Земляку!
03 червня минають перші роковини з дня загибелі Героя-земляка Драчука Івана Івановича - позивний «ГРІМ».
Сьогодні міський голова Ніла Островська разом старостою Западинського старостинського округу Валентиною Константін, рідними та близькими Воїна відвідали могилу Воїна, поклали квіти та вшанували його пам`ять хвилиною мовчання.
Народився 9 жовтня 1996 року в селі Западинці, що на Красилівщині, в звичайній сільській родині. Він був найстаршою та бажаною дитиною в сім’ї.
Ще з дитинства Іванко був серйозною та трудолюбивою дитиною, проявляв інтерес до сільського господарства, зокрема техніки та свійських тварин. Він дуже любив свого дідуся, з яким проводив багато часу. Дідусь мав коней, на яких маленький Іван любив їздити з дідусем косити та заготовляти сіно на зиму, заготовляти дрова. Разом розводили курей та кролів. Як згадує бібліотекар Надія Григорівна, він часто відвідував бібліотеку, але найбільше його цікавили книги про тварин та різноманітну сільськогосподарську техніку.
У 2003 році Ваня став учнем 1-го класу Западинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2014 році. У школі хлопчик сумлінно навчався, був спокійною та тихою дитиною.
Зі слів класного керівника Мормолюк Ганни Зіновіївни:
«Іван був звичайним сільським хлопцем, який любив спокійне мирне життя, свою країну, своє село, родину, друзів, поважав односельчан, про війну знав тільки з уроків історії. Був чуйний, доброзичливий, працелюбний. Дуже поважав і шанував свого діда Петра, який теж його любив і виховував по-своєму, прививав онукові любов до праці.
Я була його класним керівником з 5 по 11 клас. Вчився за своїми здібностями. Не конфліктний, не хуліганистий, не задиристий.
Він міг принести багато користі всім, але, на жаль, доля розпорядилась по-іншому.
Хлопець пішов захищати свою Україну, щоб люди жили в ній мирно, спокійно, щасливо, раділи життю та своїм близьким.
Коли він приїздив у відпустку, прийшов до мене зі своєю однокласницею Галузінською Катериною. Ми довго розмовляли про війну, про життя, шкільні роки.
Іван так змужнів, став дивитися на життя зовсім іншими очима, але був впевнений, що війна закінчиться нашою Перемогою, і Україна буде вільною, щасливою державою, а він повернеться живий і здоровий відбудовувати її.
Впевнена, що однокласники, жителі села пам’ятатимуть його вічно. Тому вважаю, що варто було б вулицю, на якій жив і зростав наш Герой, перейменувати на честь його імені – Івана Драчука».
Після закінчення школи навчався в Красилівському професійному ліцеї на слюсаря-зварювальника.
Закінчивши навчання, був призваний на строкову службу в армію. З 2016 по 2017 рік проходив службу в Національній гвардії України в місті Києві.
Після армії Іван деякий час працював охоронцем в ТОВ «Житниця», а потім разом із батьком працював на будівництві.
В Івана завжди були великі плани на майбутнє, у нього з дитинства була мрія: мати власний будинок у селі, господарство та купити трактор. Його мрії здійснились: будинок йому перейшов у спадщину від дідуся, купив і трактор, але погосподарювати він не встиг, клята війна зруйнувала всі мрії і сподівання.
3 травня 2022 року Іван був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку, протягом одного місяця, він проходив військову підготовку при Красилівському військкоматі. Потім було навчання у місті Маків Кам’янець-Подільського району, а пізніше – в місті Києві. Йому було присвоєно звання стрілець-старший солдат.
Після завершення навчання службу проходив у місті Роботине Запорізької області. Під час проходження служби Іван зарекомендував себе як відважний, хоробрий, завжди готовий прийти на допомогу побратимам.
Зі слів побратимів: «Ваня ніколи не відмовлявся брати на себе найризикованішу роботу. Був відважним хоробрим воїном, хоча в житті він був надто скромний».
За період перебування на нульових позиціях Іван мав дві відпустки: у жовтні 2023 року та в лютому 2024 року. Коли приїздив у рідне село, завжди провідував школу, класного керівника, сусідів, а також волонтерську базу «Кулінарний фронт», яка неодноразово надавала допомогу бригаді, у якій служив Іван. Завжди був привітний та відкритий до спілкування з односельчанами.
Ваня часто телефонував додому, здебільшого мамі, з якою мав надто тісний зв’язок. Навіть перебуваючи на завданні, він знаходив можливість зателефонувати або надіслати повідомлення рідним, що він живий та здоровий.
Але напередодні останнього виходу на завдання в нього було нехороше передчуття: під час розмови по телефону він сказав мамі, що мабуть телефонує востаннє і сказав що, якщо і загине, то загине Героєм. Материнське серце також відчувало біду. У день його загибелі, з розповіді мами, вона чомусь безпідставно цілий день плакала. Це було третє червня...
А ввечері четвертого червня Іванів побратим зателефонував сестрі Ірині та повідомив, що її брат загинув на полі бою, звідки його неможливо було забрати. Але офіційно було повідомлено про зникнення безвісти восьмого червня.
Завдяки другу дитинства, колишньому однокласнику Сергію, який проходить службу також на Запорізькому напрямку, вдалось забрати тіло з поля бою.
Загинув Іван Драчук третього червня 2024 року в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, він був вірним військовій присязі до останнього подиху.
У розквіті сил життєва дорога воїна обірвалася. Йому навіки 27...
В Івана залишились тато, Іван Петрович, мама, Тетяна Володимирівна, та сестрички: Ірина та Поліна. За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, проявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни, 8 вересня 2024 року міський голова Ніла Островська вручила нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» рідним загиблого Івана Драчука.
Світла і вічна пам’ять нашому Захиснику Незалежності і цілісності України.
