ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!
Сьогодні, 17 липня, минає перша річниця з дня, коли в бою за Україну загинув наш земляк — старший солдат Віктор ШПАЧЕНКО, справжній Герой, який поклав своє життя заради миру, свободи й майбутнього рідної держави.
У цей скорботний день міський голова Ніла Островська разом із секретарем міської ради Іриною Морозович відвідали місце поховання Захисника, вклонилися його світлій пам’яті, поклали квіти та вшанували його життя хвилиною мовчання.
Воїн народився 16 червня 1995 року. Проживав він у селі Кузьмин. Безмежно любив тварин, завжди приносив різних котиків, цуценят додому. Обожнював ловити рибу, але після улову відпускав здобич у водойму, адже вважав, що все живе має жити. Коли Віктору було 5 років, його батьки – Ніна Шпаченко й Анатолій Шпаченко –розлучились. Деякий період Віктору було важко пережити розрив батьків, але згодом у нашого Героя з’явився вітчим Сергієв Валерій, який знайшов спільну мову з Віктором і з його братом Валентином Шпаченком.
З дитинства Віктор проявляв терплячість, стриманість і по-своєму мужність. До прикладу, коли хлопчик був у 6 класі, з ним трапилась неприємність. Він зламав ногу, проте зі всіх сил усміхався, намагався переконати всіх, що йому не боляче. Адже для нього вже тоді мало значення бути незламним і стійким у будь-яку мить, у будь-якому віці.
У 2002 році пішов до першого класу Кузьминської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 2010 році. Протягом шкільних років Віктор проявляв свою любов до усього, що його оточувало. Він був світлим і добрим хлопцем, який насолоджувався українською природою, для нього наші рідні річки, озера, ліси, гори були особливими. Як і всі юнаки, захоплювався ремонтуванням велосипедів, мотоциклів. Також Віктор полюбляв готувати різноманітні страви, які виходили доволі смачними.
Тому в 2010 році розпочав навчання у Красилівському професійному ліцеї, і в 2013 році здобув спеціальність «Кухар-кондитер». У 2013-2015 рр. працював у готельно-ресторанному комплексі М12 в місті Умані. У 2015-2018 рр. продовжив свою професійну діяльність у місті Красилові у кафе «Drive». У 2018-2021 рр. був кухарем у ресторані «Тайм Аут» теж у місті Красилові.
У Віктора була цивільна дружина Людмила та донька Вікторія. Проте взаємини в сім’ї не складались. Через деякий час Віктор познайомився з Анастасією, у яку закохався, а вже через 4 місяці проведеного часу разом, зробив їй пропозицію руки й серця. У 2019 році 28 вересня закохані побралися. У 2021 році 10 лютого народився син Олександр.
У 2021-2022 рр. чоловік працював шеф-кухарем у кафе «Limon», однак надалі робота у закладі не склалась. Проте Віктор ніколи не здавався, він знав чого прагнув, був цілеспрямованим та вірним своїм ідеям. Адже у своєму свідомому віці наш Герой мріяв відкрити заклад і стати головним шеф-кухарем. Тому з 2022 року розпочав власну невелику справу у місті Красилові. Віктор разом зі своєю дружиною Анастасією виготовляли смажені пиріжки і біляші та й продавали на місцевому ринку. Завдяки професіональним якостям кухаря нашого Героя знала вся Красилівська громада, тому ця діяльність йшла вгору. Віктор прагнув здійснити свою заповітну мрію, він крок за кроком прямував до неї. У 40-градусний мороз виносив на продаж свої смачні смажені вироби, за якими стояли довжелезні черги бажаючих їх спробувати. Віктор збирав кошти на відкриття власного кафе. Він би здійснив задумане, якби не повномасштабне вторгнення ворога на нашу землю.
Після 24 лютого 2022 року Віктор продовжував займатися своєю фаховою справою, адже розумів, що йому потрібно забезпечувати власну сім’ю.
У травні 2023 року Віктор вирішив стати на захист Батьківщини та підписав контракт, а вже у червні перебував на навчанні у Харкові. Через півтора місяця його направили у Старокостянтинів для продовження служби. Тоді у Віктора була можливість частенько бачити свою дружину та сина. Він безмежно любив Олександра. Увесь свій вільний час намагався приділяти йому. Як батько, Віктор був суворим, але справедливим. Він виховував сина справжнім чоловіком, проте ставився до нього з любов’ю та трепетом. Син завжди чекав на батька, біг і обіймав його при зустрічі. Віктор міг посеред ночі приїхати додому, тому що сумував за близькими людьми.
Однак у березні 2024 року був відправлений на навчання у Дніпропетровську область, де вчився на кулеметника. Орієнтовно через місяць був відряджений на 90 днів до Херсонського напрямку. Віктор завжди тримав зв’язок з дружиною, він заспокоював Анастасію переконуючи, що все буде гаразд, що він повернеться й вони будуть жити щасливо, малював радісні моменти. Віктор ніколи не демонстрував, що йому психологічно важко і страшно, але розумів, що в будь-яку мить його життя може обірватись. Він вселяв віру у людей, вселяв добро та надію у краще майбутнє, за яке ще потрібно поборотись.
12 липня Віктор повідомив дружині, що має бути бойовий вихід на острів Козацький, тому зв’язку не буде близько двох тижнів. Аби її люблячий чоловік знав про всі події, котрі відбуваються в житті його сім’ї, Анастасія кожного дня писала повідомлення про те, як проходять сірі будні без нього. Дружина писала ніжні, теплі слова підтримки, не знаючи, що на той момент її чоловік уже неживий, що він уже ніколи не зможе переглянути отриманні повідомлення. Адже 17 липня 2024 року поблизу населеного пункту Ольгівка загинув український Герой із позивним Азимут – Шпаченко Віктор, який служив у 106-й окремій бригаді територіальної оборони.
Уже після загибелі Героя, його дружина розповіла, що Віктор прагнув, аби в його сина було щасливе дитинство. Він говорив, що зробить усе, лише б ніхто не прийшов на нашу землю. У Віктора залишилась мама, вітчим, донька Вікторія (зараз перебуває у Польщі) дружина Анастасія та син Олександр.
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість і героїзм, проявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету та територіальної цілісності України під час російсько-української війни, 8 вересня 2024 року міський голова Ніла Островська вручила нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» рідним загиблого Віктора Шпаченка.
Доземний уклін Віктору Шпаченку, його ім’я золотими літерами назавжди вписане в історію громади й України.
Вічна слава та шана Захиснику!
