Обережно дифтерія
Протягом останніх дев’яти років в Україні щорічно реєстрували поодинокі випадки дифтерії (за винятком 2017 р.). У 2010–2018 рр. загалом зареєстровано 56 хворих на дифтерію, з них 12 дітей та 44 дорослих. Летальних випадків не зафіксовано.
За 11 місяців 2019 року зареєстровано 22 випадки дифтерії, зокрема п’ять підтверджених лабораторно: по одному випадку у мешканців Луганської, Хмельницької, Тернопільської, Закарпатської областей та м. Київ.
Також зафіксовано 14 імовірних випадків дифтерії серед контактних осіб у Закарпатській області та 1 – у м. Київ. Ці випадки визначено як імовірні за клінічними та епідеміологічними критеріями, а випадок у мешканки Києва — за клінічними. Лабораторні дослідження на підтвердження/спростування ймовірних і можливого випадків тривають.
У 2019 р. по одному випадку зареєстровано у лютому (Луганська обл.) та серпні (Хмельницька обл.). Решту 18 випадків зафіксовано у жовтні.
Із зареєстрованих 2019 р. хворих на дифтерію 19 — дорослі. За локалізацією ураження — у Луганській області виявлено дифтерію ока, у решті випадків — дифтерію зіву/мигдаликів. За результатами бактеріологічного обстеження у хворого в Києві виявлено Corynebacterium ulcerans, у 18 інших випадках — Corynebacterium diphtheriae. Лабораторні дослідження ще одного випадку тривають.
Протидифтерійну сироватку вводили шести хворим: по 20 000 МО — хворій з Луганської області й чотирьом хворим із Закарпаття і 30 000 МО — хворій з м. Київ.
Крім того, у 2019 р. зареєстровано 10 можливих випадків дифтерії. Діагноз «дифтерія» було відхилено у зв’язку з негативними результатами лабораторних досліджень на наявність збудника дифтерії.
У Хмельницькій області у 2019 році зареєстровано 2 випадки дифтерії після 9-ти річного епідемічного благополуччя. З 2000 року в області реєструвались поодинокі випадки захворювання. У 90-их роках, на фоні масової антивакцинальної пропаганди та зниження рівня охоплення щепленнями населення, в області перехворіли на дифтерію 305 осіб.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
Причини дифтерії
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1%-й розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.
Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:
- реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
- у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).
За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:
- короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
- середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
- затяжне — більше 1 місяця;
- хронічне — від 6 місяців до кількох років.
Шляхи передавання інфекції
Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми дифтерії
Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:
- біль у горлі;
- підвищена температура, лихоманка;
- набряк слизової оболонки ротоглотки;
- наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
- набряк шиї;
- збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Виділяють різні форми захворювання.
Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.
Дифтерія глотки (найчастіша форма): неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, вкривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.
Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.
Дифтерія шкіри (раньова інфекція): хронічна виразка, що не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.
Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.
Ускладнення
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до загибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
- блокування дихальних шляхів;
- інфекційно-токсичний шок;
- пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
- ураження нервової системи;
- нефрозонефрит;
- легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Лікування дифтерії
Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
Профілактика дифтерії
Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.
Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 роки не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Щоб запобігти поширенню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.
Вакцинація проводиться у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно). Також є мережа приватних кабінетів щеплень, де можна вакцинуватися власним коштом.
Вакцинація дітей
Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.
Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).
Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.
Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 –18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.
Вакцинація дорослих
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
Для профілактики дифтерії у разі виникнення осередку інфекції контактні особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:
- нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
- особи, які підлягають ревакцинації згідно з Календарем щеплень у цьому році, мають негайно отримати чергову ревакцинацію;
- особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) чи анатоксину АД-М залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії минув, щонайменше, рік.
Не гайте часу! Щеплюйте проти дифтерії своїх близьких та вакцинуйтеся самі!!!
Лікар-епідеміолог Красилівського районного
лабораторного відділення ДУ «Хмельницький обласний
лабораторний центр МОЗ України» С.П.Качан
