Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Дата: 09.05.2024 12:45
Кількість переглядів: 83

Сьогодні, 9 травня, минають перші роковини з дня загибелі в російсько-українській війні старшого навідника першого мінометного відділення мінометної батареї, уродженця села Печеське Красилівської громади – старшого солдата Олександра ТВЕРДОХЛІБОВА.

28 червня 1996 року в невеличкому, але затишному селі Печеське, що на Красилівщині, народився справжній красень – Олександр ТВЕРДОХЛІБОВ. Тут пробігло його босоноге дитинство. Завжди усміхнений з привітними очима, відразу видно, що хлопчик ростиме з відкритою та щирою душею. Юнак прагнув робити добро та був окрилений світлими мріями і сподіваннями.

Навчався хлопець в Печеській  загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (з 2021 року Печеська гімназія). У школі був дуже веселим, товариським. Навчався добре, хоч і не любив сидіти за домашніми завданнями. Мав багато друзів з якими ходив на рибалку, на дискотеки та просто любив відпочивати.

Після закінчення 9-ти класів у 2011 році вступив в Новоушицький технікум механізації сільського господарства. Закінчивши навчання, влаштувався працювати на Красилівський агрегатний завод, де пропрацював декілька місяців. 

У 2016 році Олександр уклав контракт на 3 роки зі Збройними Силами України та добровольцем пішов в зону АТО.

Проходження військової служби розпочиналось у військовій частині В4264 села Старичі Яворівського району Львівської області на посаді курсант. 

Приїжджаючи додому на короткі відпустки, Олександр почав зустрічатися з дівчиною Іванною, яка йому народила прекрасну донечку Вероніку (6 років). 

Але сімейне життя молодих людей так і не склалося.

Згодом хлопець був переведений у 7-й окремий мотопіхотний батальйон військової частини польової пошти В2233, де отримав посаду – стрілець. 

У серпні 2017 року Олександр Костянтинович знову був переведений у військову частину А4239, де військові-резервісти удосконалювали свої військові вміння, отримували навички володіння сучасним озброєнням та військовою технікою. Там же мужній захисник отримав нову посаду – стрілець-снайпер навідник. Служба в Сашка була важка та відповідальна.

Молодий, високий, красивий юнак завжди мріяв про свою сім’ю. Але, на жаль, Олександр не мав можливості на реальні зустрічі, як його друзі. 

Одного разу, маючи хвилину на перепочинок та переглядаючи сторінки соціальних мереж, він побачив фото дівчини, яка йому дуже сподобалась. То була саме та єдина з якою він мріяв прожити щасливе та мирне життя.

Дружина Анна Василівна розповідає: «Ми познайомилися в одній із соціальних мереж. Це був грудень 2018 року, почали переписуватися, потім почалися телефонні розмови, спілкувалися по відеозв’язку. Саша ще на той час служив за контрактом в зоні АТО. Найбільше, що мені сподобалось у ньому це те, що він уважний та добрий. 

У квітні 2019 року в Сашка закінчився контракт і він повернувся додому.
Спочатку ми жили трішки в Печеськах, потім в моєму селі Судилків, а згодом орендували пів будинку у місті Шепетівка.

Саша був дуже працьовитий, у нього завжди було багато роботи, займався будівництвом, ремонтами. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Його мама виховала дуже добрим, чуйним, вихованим. Саша завжди мене підтримував, навіть коли я родила він був разом зі мною. 

До народження сина Саша працював у Києві, а потім знаходив роботи з будівництва у Шепетівці, де ми проживали аби бути ближче до сім'ї.

22 вересня 2021 року коли родився синочок Ілля, чоловік кожнісіньку вільну хвилину  проводив разом із сином. Робив все, аби  він ріс здоровим та щасливим. Саша був прекрасним та турботливим батьком.

Ми жили дуже добре та було багато планів на майбутнє, але клята війна змінила все...
З початком повномасштабного вторгнення Саша добровільно став на захист рідної Батьківщини. Хоч я завжди казала: «Може не підеш, в нас маленький син», а він: «А хто, як не я? Аня, а якщо усі сядемо вдома, що тоді буде? Я не хочу, щоб сюди прийшли. Я хочу, щоб син ріс під мирним небом...».

Хоч і в документах писало, що "був мобілізований", але Саша пішов добровільно у Шепетівський військкомат (Шепетівсько-Полонський об’єднаний районний військовий комісаріат) і уже 27 лютого 2022 року його зарахували до 88 батальйону територіальної оборони Шепетівки військової частини А7181 старшим навідником першого мінометного відділення мінометної батареї, старшим  солдатом.

Саша мав позивний «Твердий», який у нього не змінювався, ще з часів служби в зоні АТО.

Звичайно, чоловік хотів бути в Шепетівці, щоб бути ближче до нас, до маленького Іллі. Але буквально через місяць їхню бригаду почали відправляти на різні гарячі напрямки аби зупиняти ворожу агресію.

Серед побратимів мав багато друзів, які завжди про нього говорили добре. Казали, що він був спокійним, завжди на своєму місці, ніколи не підведе, в разі чого завжди виручить.

Коли мій чоловік був в черговій відпустці, то допоміг мені переїхати в с. Судилків, аби я сама не була вдома. І уже 8 травня він знову поїхав на виконання бойових завдань. 9 травня через відеозв'язок ми поговорили, він сказав, що їде на завдання і буде без зв'язку 3 години. Коли пройшло цих 3 години, він, як обіцяв, не передзвонив. Я ще почекала до вечора, почала телефонувати сама, але зв'язку не було. 
10 травня  після обіду до мене зателефонував якийсь номер: 
- Твердохлібова Анна Василівна?
- Так.
- Ви змінили своє місце проживання?
- Так, а хто запитує?
- Шепетівський військкомат. 
- Так, я зараз в Судилкові.
- Зачекайте, ми зараз вам зателефонуємо.

Тоді я зрозуміла, що щось сталось. Не витримавши навіть і 10 хвилин, я передзвонила на той же номер.

Не отримавши відповіді, я почала дзвонити куди тільки могла, щоб взнати де і що з Сашою. У мене був номер одного із побратимів до якого я змогла додзвонитися.
- Де Саша, він не виходить на зв'язок, що з ним?
- Аня тобі дзвонили?
- Дзвонили, але нічого не сказали.
- Ти зараз сама?
- Ні, є мама, братова жінка приїхала в гості.
- Аня, Саша загинув...
- Як, ні, то не він, не може бути, ні...
- Я їхав з ним в тій машині...
Побратим почав мені пояснювати, як це сталось. Я відразу подзвонила Сашиній мамі. Потім мені знову зателефонували з військкомату та сказали, що приїдуть. Я їм сказала, що усе вже знаю. Коли вони приїхали, то привезли сповіщення, але я не вірила, і ще після того декілька разів дзвонила до побратима.

Мама, Неля Михайлівна пригадує: «Коли у сина була відпустка, ми навіть подумати не

могли, що останній раз його бачили. Ми усім селом готували передачу для хлопців, усе село приносило, хто що може. 8 травня я попросила сусіда, щоб допоміг завезти усе зібране, бо того ж дня хлопці саме мали уже їхати на чергове бойове завдання. Ми на виїзді із Шепетівки зустрілися із хлопцями, переложили коробки і вони поїхали. Того ж дня я востаннє бачила та чула свого Сашу». 

09 травня 2023 року близько 14 години 30 хвилин на Луганщині, потрапивши на протитанкову міну противника, старший навідник першого мінометного відділення мінометної батареї військової частини А7181, старший  солдат ТВЕРДОХЛІБОВ Олександр Костянтинович – загинув.

У 2023 році, на передодні Дня захисників та захисниць України, на фасаді Печеської гімназії було встановлено меморіальну дошку Герою ТВЕРДОХЛІБОВУ Олександру Костянтиновичу, який там навчався, проживав та загинув за Україну.

За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни Олександр Костянтинович ТВЕРДОХЛІБОВ нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія ЗАЛУЖНОГО «Золотий хрест» (посмертно),  орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), нагрудним знаком «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» (посмертно). 

Герой Олександр ТВЕРДОХЛІБОВ похований у селі Судилків Шепетівського району. 

Йому назавжди 26 років…

В роковини загибелі Воїна на могилу в село Судилків вшанувати світлу пам’ять Героя-односельчанина разом з рідними Олександра навідались діловод Печеського старостинського округу Тетяна ОСТАПЧУК, директор Печеської гімназії Тетяна ПАРАЩУК разом з педагогами.

Учні рідної школи Олександра вшанували світлу пам’ять Воїна, поклавши квіти до меморіальної дошки Захиснику.

Життя і Подвиг ТВЕРДОХЛІБОВА Олександра  назавжди будуть викарбувані у свідомості всіх поколінь українців! 

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА ШАНА ГЕРОЮ!

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь