Красилівська міська територіальна громада

Красилівська міська рада Хмельницької області

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Дата: 09.06.2024 11:27
Кількість переглядів: 66

Сьогодні, 9 червня, минає перша річниця як в бою з ворогом, мужньо виконуючи бойове завдання, загинув  Герой Олександр ДАНАЙТИС.

Солдат, планшетист відділення взводу зв’язку.

Позивний «Латиш».

10 жовтня 1969 року у молодій сім’ї Ольги та Антано народився хлопчик з литовським корінням. Охрестили його Олександром.

Хлопчик ріс у мирі та злагоді, але так склалася доля, що мама, Ольга Олександрівна, змушена була виховувати сина сама..
Своє дитинство хлопчик провів у селі Решнівка, що на Красилівщині (нині – с.Решнівка у Антонінській селищній громаді). Завжди з нетерпінням чекав літніх канікул, адже знав, що проведе їх у селі. Любив їздити до дідуся Олександра та бабусі Насті,  завжди допомагав рідним по господарству.
Шкільні роки Олександра проходили у Красилівській середній школі №1 Навчався відмінно, але згодом почав відставати.

Хлопець захоплювався футболом та через часті поїздки на змагання, практично, нічого не встигав.

Олександр жив спортом, футбол був для юнака на першому місці.
Закінчивши 10 класів, у 1986 році вступив до Красилівського середнього професійно-технічного училища №12. Здобувши професію фрезерувальника, проходив практику на «Красилівському машинобудівному заводі».
У листопаді 1987 року був призваний на службу до радянської армії. Служив у місті Херсон на посаді планшетиста в ракетних військах.
Після завершення служби поїхав у Литву навідати батька, Антано ДАНАЙТИСА. Згодом повернувся у рідний Красилів та влаштувався працювати на Красилівський  машинобудівний завод. Там же він зустрів своє кохання, дівчину Світлану.
У 1992 році молода пара зареєструвала свій шлюб і в якому прожили понад 30 років. У подружжя довгий час не було дітей, і тільки через 15 років очікування Бог подарував їм красуню доньку Діану, татову улюбленицю.
Дружина, Світлана Петрівна, пригадує: «Ми п’ятнадцять років чекали народження первістка, це особлива доця. Ніколи Сашко не дорікнув мені за те, що у нас не має дітей. У всьому  підтримував мене. До останнього дня ми не знали хто у нас народиться.  Олександр говорив: «Мамка (так він мене називав), якщо народиться хлопчик – я називаю, якщо дівчинка – ти».  Коли народилася наша Діанка, то чоловік був на сьому небі від щастя. Дуже тішився і пишався її дитячими досягненнями».
Діана, донька Олександра, доповнює: «Тато був вразливою, чуйною, веселою, доброю, справедливою людиною. Він був для мене опорою, до нього я могла звернутися  з будь-чим і в будь-який час. Мудрий та розважливий, завжди давав добрі поради і любив мене безмежно.  Тато мене розумів і старався у всьому допомогти. Був такий випадок, коли я не хотіла писати переклад тексту, який нам задала вчителька англійської мови, то він переклав і записав мені його (цілу сторінку). Добре знав англійську мову, крім того знав польську і чеську, якими вільно спілкувався».
Дружина продовжує: «Коли на початку 90-х років на машзаводі почалися перерви у роботі, мене звільнили за скороченням штату, Олександр, щоб утримувати сім’ю,  розрахувався з заводу та почав їздити на заробітки до Польщі та Чехії. За кордоном він опанував професію будівельника. А ще Саша чимало читав, вивчав історію, багато чого знав, багато чим захоплювався».
У вільний від роботи час допомагав дружині по господарству. Любив чистоту, прибирати у домі, готувати домашні страви, що зазвичай не притаманно для чоловіків. Також для рідних завжди готував свою фірмову страву – фрітату, яку дуже любила донька.
Олександр мав непросте життя, але душа його була дуже світла. Зростав добрим, чуйним, завжди готовий допомогти. Його весела вдача й усмішка ніколи не сходила з обличчя. Завжди підіймав настрій рідним та друзям. Він мав так багато планів на життя, які хотів втілити з коханою дружиною й такою довгоочікуваною донечкою. Але підступна війна змінила все…
Початок повномасштабного вторгнення Олександр зустрів в Красилові.

«Йому принесли повідомлення, щоб прийшов у військкомат, для уточнення даних, – розповідає донька Героя. – Він знав, що не може бути мобілізований до лав Збройних Сил України за станом здоров’я, але пішов, бо відчував, що потрібен своїй країні. Коли отримав відмову, майже щодня дзвонив, щоб його забрали до Збройних Сил». Після звільнення Бучі, дізнавшись, що творили рашисти з мирним населенням, Олександр заявив своїм рідним: «Як? Щоб сюди прийшли? Тут моя доця. Я маю кого захищати».

Герой залишився вірним своєму рішенню. І знову дзвінки до військкомату, а від рідних лише чекав підтримки з приводу свого  рішення.
Олександр Антано вступив у ряди захисників у травні 2022 року. Службу розпочинав у військовій частині А0711 міста Старокостянтинів.
«Він потоваришував з хлопцями, - розповідає Світлана Петрівна. – Там у нього був молодий хлопчина, у якого не було ні мами, ні тата. Тато його загинув в АТО. Сашко з ним дуже подружився. Молодого побратима забрали на передову і він ввечері дзвонить: «Дядя Саша, ми під обстрілами. А як в Старконі?» Після цієї розмови він почав писати рапорти на передову. Подав  три, які були порвані, тому що за віком та станом здоров'я його не могли відправити на фронт, але четвертий був підписаний. Так, Саша навесні 2023 року, був переведений у місто Львів».
За період служби в Старокостянтинові часто приїжджав додому, а перед відправленням на Львів отримав додаткову короткотривалу відпустку тривалістю кілька днів, це і були останні дні, коли рідні мали змогу обійняти Олександра.
Про таких як Олександр говорять «ходячий позитив» – в будь-якій ситуації любив жартувати. Перед  від’їздом на військові навчання, обійняв дочку та сказав: «Ну все, доця, давай. Папка пішов на рибалку».
Олександр ДАНАЙТИС був призначений в 68-му окрему єгерську бригаду імені Олекси Довбуша (68 ОЄБр).  Навчання проходили на Стрийському полігоні після яких, у квітні 2023 року, був переведений до Зведеної мотострілкової бригади Повітряних Сил України в складі 35 бригади морської піхоти, яка вела наступальні бої на  Донецькому напрямку. Завжди був підтримкою для побратимів. 
Для рідних Олександр мало що розповідав, завжди наголошував: «Все добре, прорвемося, іншого виходу нема. Маємо бути сильними».
Будучи на передовій, захисник постійно був на зв’язку. Ніколи не скаржився, що йому важко на фронті. Якось в одній із розмов він сказав: «Ще кілька разів вийду на «нуль» і мені можуть дати відпустку». Мріяв купити автомобіль.  Тайкома від дочки збирав гроші на новий «Айфон», який вона дуже хотіла. Буквально за тиждень  до своєї загибелі він перерахував половину вартості телефону. З цієї суми Олександр давав кошти на вступ дочки до Одеського театрального фахового коледжу, здобувати професію  режисера театру.
Зі слів дочки: «Спочатку я не наважувалася сказати татові, куди мрію вступати на навчання. Боялася, що батько буде проти, але коли він дізнався, то сказав: «Твій вибір. Я підтримаю». І навіть на цей раз без жартів не обійшлося, сказав: « Приїжджатиму  до тебе на море». 
Дружина пригадує: «Наші розмови були наповнені позитивом. Ніщо не віщувало біди, ніколи не було передчуття чогось поганого. Навіть, 8 червня,  у вечері, він як завжди  написав: «Мамка, все добре, зараз  ми відпочиваємо в лісочку, а завтра я не буду в мережі.  Ми визволимо...».
І так, як він нам сказав, 9 червня мережі не було, 10 червня теж тиша. Тоді у неділю, 11 червня 2023 року, пролунав дзвінок у двері. На порозі квартири стояли військовий комісар та представники військової частини з міста Старокостянтинів, де розпочинав свою службу захисник. Вони і повідомили рідним невтішну новину про загибель Олександра ДАНАЙТИСА.
На фронті наш Герой мав ангела охоронця, який не одноразово рятував йому життя, завжди відводив падаючі осколки від захисника. Але 9 червня 2023 року життя вберегти не вдалося…
Вірний військовій присязі, під час штурмових дій, внаслідок артилерійського обстрілу, поблизу населеного пункту Сторожеве Донецької області Олександр ДАНАЙТИС загинув. Він до останнього подиху  стояв на захисті нашої країни.
Указом Президента України від  05 серпня 2022 року  №559/2022 Олександра Антано ДАНАЙТИСА нагороджено відзнакою Президента України «За оборону України».
Указом Президента України від  24 серпня 2023 року №517/2023 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдата ДАНАЙТИСА Олександра Антано нагороджено (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Міський голова Ніла Островська разом із заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Мариною СЛОБОДЯНЮК  вшанували подвиг нашого Захисника, поклавши квіти на могилу Воїна та схиливши голови в хвилині мовчання.

Олександр став справжнім Героєм. Героєм, який віддав своє життя за мирне та щасливе майбутнє України, за її незалежність та свободу.

Вічна слава та шана українському Захиснику!

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь