ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА
Сьогодні, 30 вересня, минає перша річниця з дня загибелі нашого краянина, мужнього Воїна, для якого любов до України була понад усе – старшого сержанта Олега РЕВ'ЮКА.
У цей день міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА разом із секретарем міської ради Іриною МОРОЗОВИЧ і рідними Олега Рев'юка відвідали місце поховання Захисника, вклонилися його світлій пам’яті, поклали квіти та вшанували його життя хвилиною мовчання.
Воїн народився 12 листопада 1978 року. На той час старшій донечці родини – Ірині вже було 7 років і вона була чудовою сестрою та помічницею. Завжди допомагала батькам у догляді за братиком. Вона дуже його любила, адже він був не просто братом, а й другом.
У 1986 році Олег пішов у 1 клас Красилівської ЗОШ № 3 (сьогодні – Красилівська гімназія №3). Сестра завжди допомагала йому з виконанням домашніх завдань. Діти могли годинами говорити про найсокрове́нніше. Батьки тішилися успіхами дітей, особливо сина, адже попри його енергійність він навчався на відмінно. Вчителі завжди хвалили Олега за його старанність, та коли казали до нього: «Тобі б ще трішки докласти зусиль, будеш медалістом», - хлопець відповідав: «Я не хочу бути білою вороною».
Найбільшим захопленням Олега у шкільні роки був футбол. Він відвідував спортивні секції у Красилівській дитячо-юнацькій спортивній школі (нині – дитячо-юнацька спортивна школа імені Героя України Вадима Зеленюка Красилівської міської ради). Юнак часто їздив на змагання та одного разу на чергових змаганнях він випадково забив гол у свої ворота. Хоч і тренер нічого не казав, цей випадок дуже засмутив хлопця. Він не хотів більше підводити команду тому кар’єра футболіста відійшла на інший план.
У 1996 році, закінчивши 11 класів, навчання у вищому навчальному закладі не продовжив, а був призваний до проходження строкової військової служби в Збройних силах України у Львівській області.
Після служби, в 1998 році Олег все-таки вирішив, що вища освіта йому потрібна та вступив у Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування (ХТІПО) (з 2004 року ХНУ – Хмельницький національний університет).
Не довго затримавшись на денній формі навчання, вирішив перевестися на заочну та поїхати до двоюрідного брата в Санкт-Петербург на заробітки. Там же він працював на будівельних роботах. Така робота стала йому до вподоби, тому вирішив що і без диплома він зможе забезпечувати себе та в подальшому сім’ю.
Окрім батьків та сестри, у хлопця були дідусь і бабуся, за якими завжди потрібен був догляд. Тому Микола Сергійович та Галина Михайлівна переїхали проживати у село Яворівці, куди часто і приїздив Олег з сестрою.
Олег завжди був відкритий до спілкування з усіма, тому, крім друзів в Красилові, він мав безліч їх у селі. Коли повертався із заробітків, то часто з хлопцями та дівчатами ходили в Яворівці у сільський клуб. Там він познайомився із красунею Ольгою. Взаємна симпатія один до одного переросла у приємні зустріч. Коли приїжджав на Батьківщину, все більше часу Олег проводив у селі. Відтак у 2004 році молода пара одружилася та почали жити окремо від батьків.
Через 4 роки подружнього життя, у 2008 році, народилася перша донечка Аліна. Молодий татусь робив усе можливе, аби донечка росла щасливою та нічого не потребувала. У 2012 році кохана дружина знову ощасливила чоловіка, народилася друга донечка Катруся. Чоловік був безмежно щасливий, маючи маленьких принцес, яких він так і називав «Мої принцеси». Олег Миколайович через деякий час після народження другої донечки почав пошуки роботи в межах України, аби бути якнайближче до сім’ї. Працював у Києві, Хмельницькому та рідному Красилові, де виконував ремонтні роботи у квартирах. Коли ж приїздив додому, то облаштовував родинне гніздечко. Він мав золоті руки та будував плани на майбутнє, але підступний ворог вніс свої корективи у життя.
З перших днів повномасштабного вторгнення мужній чоловік проявив бажання стати на захист нашої держави. Вступивши у територіальну оборону села Яворівці, він чергував на блокпості. Через складну початкову ситуацію та щоденні погрози ворога Олег сильно боявся за життя найрідніших. Тому 5 березня 2022 року дружину та донечок відправив разом із сестрою до її знайомих в Італію.
Коли наприкінці 2022 року було знято блокпости у селах, захисник без роздумів пройшов медичну комісію та 28 грудня відправився на військові навчання у Львів. Там же він опановував керування безпілотниками (FPV дронами).
Відразу після навчань військового разом із побратимами було направлено у найпекельніші напрямки: Запорізький, Донецький, Харківський. Захисний воював у складі 116-ої окремої механізованої бригади та був старшим сержантом. Гідно виконуючи бойові завдання, через деякий час Олег Миколайович обіймав посаду начальника радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї управління та артилерійської розвідки.
Перебуваючи у зоні бойових дій, він жодного разу не відступив, майже щодня дивився смерті у вічі. Попри це він знаходив можливість телефонувати до близьких аби почути рідний голос. Розмовляв лише про дім, сім’ю. Коли розмова доходила про службу був мовчазний, не любив розповідати про свої досягнення. Захисник ніколи не повідомляв, де знаходиться. Коли йшов на позиції, то відправляв смайлик, який означав, що із ним все в порядку.
За період військової служби мужній воїн мав декілька відпусток. Тому коли приїжджав додому, то завжди хотів з усіма зустрітись, якнайдовше побути в колі рідних. Старався якомога більше допомогти дружині, допомагав дітям із домашнім завданням. Чоловік планував закінчити ремонти у будинку, облаштовувати подвір’я. Мріяв, як колись вестиме своїх донечок під вінець. Але усі мрії та плани реалізувати так і не судилося.
30 вересня 2024 року виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Кіндрашівка на Харківщині – загинув.
Поховали військового на місцевому кладовищі села Яворівці Красилівської громади Хмельницької області.
Ще за життя Олег Миколайович Рев’юк був нагороджений медаллю «За незламність духу. Авдіївка». Також був нагороджений подякою виконавчого комітету Красилівської міської ради та медаллю «За відвагу».
Подвиг Олега Рев'юка – це заповіт нам берегти Україну і будувати її вільною та сильною, щоб не зрадити цю найвищу жертву, яку приніс Герой.
Вічна пам’ять і шана Захиснику України!
